Спогад

Спогад

... крізь павутиння, на спітнілих пальцях,
З гір прохолодне щастя прибігає,
Й біжить по траві й по стерниську босе,
Чистую радість в душу наливає.

Струнка невістка у зелене свято
Прийшла до церкви, обняла ікони,
І кучерявий старий Бог заплакав,
Не врятувать бо літа сміх від втоми.

Не врятувать бо вас - крилаті мої гори,
Гори де мрії родились наче роси,
Де перший раз захопилась в просторі
Душа у синє виморзана колосся.

Де час блукав, зелений ліс всміхався,
Щасливий був хоча несві"домий ішов,
І навіть вже не знати коли то попращався,
І коли з цього всього лишилась лиш любов.

Любов до сонця і до краси і слова,
До свіжим ранком скрипучих дверей,
І ще до одного - майбутності основа -
Любов до неуче"саних людей.

1988 П Онишканич

...