... Вичікуючи на поїзд Оце приземне і близьке бування Наче "добридень" проходить крізь мій мозок. Горіє місто вітром привітання І я безпечно вже почуватись можу, І певен я - не стріну півзнайомих А лиш звичайних товаришів-прохожих, Грандіозні клени і популярний порох, І теплі руки затьмарених заводів. Гуде невпинне й тихе існування, Сюди приходжу із при"ходом сніжиці, Свідомий часу нa схрещенні чекання, Розумний світлом вечірньої вули"ці. Тут навіддихаюсь я балконним ростом Щей викупаюсь в ринвах чорнобривих, Це моя радісь - розкішність бути гостем, Дитячий розум - поверхова щасливість. Це притаманне постійнеє бажання, Щоб бути містом теплим і притyльним, Прожити зиму у стукоті трамваїв, Провести час в цигарці, що відкурна. У теплоті безмежної кишені, Куди найбільш підручної любові, Хоч неймовірне що аж стільки щастя В жмені котра вичікує на поїзд. 1994.11.27 П Онишканич ...
|