Поетична сторінка Самтаї

    Рябова Тетяна Іванівна. Народилася 1984 року в с.Межирічка Житоирської області. Зараз проживаю в с.Гвардійське Сімферопольського району (сторінку - у Сімферопольському).

    Закінчила Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту, ф-т "Мости та тунелі". Працюю за спеціальністю - інженером в Сімферопольському МО№122 . У вільний час віршую.

Село моє, для мене ти єдине

Село моє, для мене ти єдине,
Омите сонцем і рясним дощем,
Праматір роду мого ти донині
Краси і вічності лишаєшся взірцем.

Співає пісню славную калина,
Верба впліта її в свою косу,
Село моє, для мене ти єдине
В безмежжі світу, в просторі часу.

Садок вишневий хилиться до хати
З криниці вічності журавка воду п’є,
Збирає смуток українська мати,
Їй клониться до ніг село моє…

Дбайливо злато колосків вітрець розносить,
Мінливістю хмарин всміхається блакить.
Село моє у неба сонця просить,
І казкою віків довкола хліб шумить.

Круговерть буття

Сміється літо вечорами,
А осінь все плете стрічки,
Дитина горнеться до мами,
Збирає місяць зірочки.
Пустує небо із хмарками,
І знов шумить рясним дощем,
Веселка вабить кольорами,
Ніч землю вкриє, мов плащем.
Герой дивує світ ділами,
Існує хтось, а хтось – живе,
Хтось нудить світом,
Хтось, з роками,
Між хаосу й себе знайде!

До 15-річчя аварії на ЧАЕС
Тікає сонце, зрадивши блакиті,
Не віє вітер, і мовчить трава,
Слова пророчі, не у щасті литі
Хриплять , що вже тут долі не бува.
Волає тиша, і скриплять вагони,
Що сум зом’яли в ферумі ребер.
Бездушне тіло і шорсткі долоні
Вже не блакитних, а рудих озер.
Чорніє темінь, розкидавши вмілі
Ворожі руки, які тчуть нуклід.
Холодні трупи, труни почорнілі
В не заспокоєні грядущих літ.
Німіє пустка, наспівавшись вволю
Бездушністю заражених полів.
Сіріють мертвотою дози зною
Чорнобильські. Чатує пекло дні.