Поетична сторінка "В ЕПІЦЕНТРІ": Оксана Максімова (Радішевська)

Народилася 11 березня 1968 року в м. Городок на Хмельниччині. Здобувала вищу освіту в Чернівецькому державному університеті ім. Федьковича на факультеті іноземних мов.
Друкувалася у часописі "Українська думка" (м. Лондон), "Подільські вісті" (м. Хмельницький) у збірниках поезій "З понад Смотрича", "Сонячне коло".
У доробку збірки поезій: "Мелодія незримих чарів", "О! мріє, стрепенись!", "Пробудження", "В епіцентрі".

Прилиньте…

Прилиньте, мої ненароджені,
мої наймиліші…
Я пригорну вас до серця,
я заколишу вас
словами ніжності й любові,
я співатиму вам
найласкавіші колискові,
вкладаючи під янтарними зорями,
перед блідим місяцем-самітником.
Розтопиться ніч.
За рожевим світанням
зародиться немовлям
ще один день…
Я буду леліяти вічно
вашу незайманість і безгрішність,
Я божеволітиму від страху
за кожну мить
вашого безтурботного існування.
Я віддаватиму себе до останку
вашим швидкоплинним будням,
я прикрашатиму небаченими
квітами душі своєї
ваші святкування.
Прилиньте до мене,
мої ненароджені,
народіться мною, в мені і для мене,
найпотаємнішими закапелками
мого покинутого єства…
Прилиньте до мене, мої ненароджені,
мої наймиліші…
Бажання.

* * *

Дитинство в мій дім забрело…

Дитинство в мій дім забрело…
В краплинках з верби, на голову,
Упало зорею-стрілою,
Забутим дзвеніло голосом.

Дитинство в мій дім забрело…
В дворі шелестіло гітарою.
Торкнувшись прозорим крилом
Очей, що заглянули в старість.

Дитинство в мій дім забрело…
Щоб дати єдину пораду:
Справжнє – лиш те, що пройшло,
І найдорожче – це втрати.

***

Відлуння.

Він
стрілою пронизує
мою
роз'ятрену спогадами
чутливість.
Він
в мереживо сплітає
мої
найкращі миттєвості
минулості.
Він
дощами омиває
моє
зачерствіле з роками
серце.

Я
занурююся
в сріблясту прохолоду
його звучання.
Я
всотую
всіма чуттями
його близькість.
Я
божеволію
від всеохоплюючої туги
за його ніжністю.
Він – відзвук
нереального і неповторного,
Він – поклик
втраченого і забутого…
Твій голос…

***

Я – не самотня.

Відходить потяг днів…
А сум мій запізнивсь…
І повернувся знов до мене потай.
Скажу йому: до мене ходять сни –
Я - не самотня.

Невдач зоря – на відстані руки.
Між мною і зорею щасть – безодня…
Всміхнусь: мене відвідують думки –
Я – не самотня.

І вабить усміх місяця вгорі,
До себе кличе в височінь Господню.
Не йду. До мене ж прилітають мрії –
Я – не самотня.

А нерви – мов пекучі сонця сплави,
Що спалюють мене живцем сьогодні,
Та в серці – сотні на майбутнє планів –
Я – не самотня.

Пливу глибинами, між прозою й віршами,
І не страхаюсь крутизни життєвих сходин:
Якщо в мені тріпочеться душа –
Я – не самотня.

***

В епіцентрі ночі.

Перемелю злобу,
на жерновах щастя,
в борошно байдужжя.
Вип'ю з сонця світло,
вирву дощі з неба,
вийму з життя душу.
Віднайдеться сила,
відживуть бажання,
відродиться віра
в епіцентрі ночі
де, крізь гілля голе,
зяють рани зір.

***

Ніколи.

Ніколи
не струсиш
із себе
своїх віршів.
Ніколи
не проженеш
від себе
своїх почуттів.
Ніколи
не сховаєш
від себе
свого обличчя.
Ніколи
не знищиш
себе -
сама в собі.
Тож, ніколи
не намагайся
переступити
через долю.
І вона ніколи
не зрадить
тебе.

* * *

Спинися якось

Спинися якось, посеред життя,
Поглянь у вічі своєму сумлінню.
І зрозумій, що окрім слав й звитяг
Нема нічого вічного, нетлінного.

Хай будні – наче хащами й в тумані,
В багні, де під ногами – зовсім тверді.
Та суть всього – в жадобі існування
І в беззворотності людської смерті.

Тамуєш біль невдач і сум поразок,
Й до нездійсненного одвічний чуєш поклик,
Отримати не можна усе зразу
І гаснеш з кожним подихом і кроком.

Надмірність прагнень – ворог майбуття,
Воно ж назустріч простягає руку…
Всміхнись сумам, скупайся в почуттях,
Змети з чола сліди безвтіх й розлуки.

Лише тоді спіймаєш мить свою,
Яка ключем до пізнання відчинить двері,
І доведе, що у житті – немов в бою:
За віру і мету не шкода й вмерти.

* * *

Байдужжя

Я – камінець…
І тисячі байдужих перехожих
підфутболюють мене,
проте – не піднімають…

Я – камінець…
І тисячі байдужих поглядів
схрещуються на мені,
проте – не бачать…

Я – камінець…
І тисячі байдужих слів
падають на мене,
проте – не розбивають…

Я – камінець…
І тисячі байдужих доль
розтрощуються об мене,
проте – не знають цього…

<a href="http://www.savetubevideo.com">download video</a>

<a href="http://www.savetubevideo.com">download video</a>