Україні

Навколо радості так мало...
Який у чорта тут бадьор?
Нас стільки змучених пропало
У леті марному до зор!

Навколо радості так мало
Куди не глянь: назад, вперед.
Те що було, вже доламали...
Куди націлим новий злет?

Та й хто націлить? – Недолугі?
Хапуги й злодії? Братва?
Чи виймуть з прірви їх потуги,
Коли гнила душа й "глава”?

Коли розходяться з словами
Підпільна суть, страшні діла...
О, Україно, рідна мамо!
Тебе винищують до тла!

О, Україно! Ще не вмерла?
А чи жила ти, щоб вмирати?
Каміння коліньми розтерла...
Тож скинь ярмо, розбий же грати!

Моя Вкраїно, рідна мати!
Як і колись, так і тепер
Собі не можеш ради дати...
Іще не вмерла? Я ж завмер!

І я чекаю, твій народе,
Якого муками січеш...
В брехні з надією свободи
Просторим степом ти бредеш,

І як сліпа все ходиш полем,
І як глуха не чуєш слів,
Що я - твій син, кричу від болю...
Чим заробив у Бога гнів?

Хіба ж для того народила
З геномом волі ти синів?
І гнеш, згинаеш до могили...
Чому ж мене? Не ворогів?

Хіба не бачиш паразитів,
Що зверху ріють: ”Все – блакить!”
Пихаті, ситі, злі бандити,
Що мріють зеленню товстіть.

О, Україно! Зглянься, мила!
Обдумай певно все, як слід...
Я хочу, щоб ти вільно жила
І спромоглась на гарний плід...

Я йду кривавими житами...
Яка ж прекрасна неба синь...
Я хочу лиш одного, мамо, -
Дивитись гордо в далечінь!