Повертався солдат із Авгану
В свій куточок ,у ріднім краю.
Повертають ,мовляв-би, за рану,
Що отримав в нерівнім бою. І хоч рани не гоїлись довго,
І від болю тремтіла душа.
Він ніколи не скарживсь на долю,
Хоч якою б вона не була. Зробить крок у відчинені двері,
У думках промайнула війна.
Все закінчилось ,годі чиканню.
За дверима сумує вона Він пройде ,зробить перші три кроки.
І на місці безрушно завмре:
Там на фото усі його мрії,
Він маленький і добре усе. Ну а поруч нестомлена мати,
Саме до неї спішив з усіх сил.
Та хіба міг той солдат тоді знати,
Що свою матір уже пережив. Він же Авганець ,смілива людина!
Та стримати сліз він тоді не зумів.
Та все зрозуміло, що мати єдина.
Вона ж бо його вберігала від бід!!!
:(
| 
та
у Вас 
0
Дуже щиро 