Та, що не любить...

Та, що не любить у осені сльози,

Душу загнала в тенета надій,

Та, що не любить сніги за морози,

Серце моє заховала від мрій.

Та, що торкається сонця рукою,

Крейдою креслить між нами кордон,

Та, що живе наодинці з собою,

Думку мою захопила в полон.

Та, у якої уста найніжніші,

Молодість юну несе не мені,

Та, для якої слова найщиріші,

Поглядом очі відкриє сумні.

Та, що любила весною співати,

Вже біля іншого плаче вікна,

Та, що під дощиком йшла погуляти,

Келих печалі допила до дна.

Знаю, чому осінь не зігріває

Душу мою, оповиту слізьми,

Та, що на ключ всю себе замикає,

Скоро забуде, які були ми.

Осінь на землю печалі кидає,

Жовтень минає і смуток мине,

У листопаді мене не вбачає

Та, що не любить більше мене.