Після дощу

Розштовхало хмари сонечко промінням,

Розлива світанок ніжність голубу.

А земля у сяйві золотім і дивнім

Викидає з серця і печаль, й журбу,

Бо дощу чекала і журилась гірко,

Та молила небо: "Дощ забув мене.

Не згасай у небі щастя мого зірка,

Негараздів низка, вірю, обмине".

І почуло небо щиру ту молитву:

Напувало щедро землю цілу ніч. 

Дарувало людям землю ніжно вмиту, 

Посмішки щасливі всміхненних облич.

Шепотіло листя, досхочу напившись,

Стала зеленіша вся городина.

Слава Богу, скажем ми, перехристившись, 

Негараздів низка хай нас обмина.