Коментувати також можна з та

Ср, 18/09/19, 09:55
Меню сайту
Категорії каталогу
Твори Дарії Проценко [16]
Сімонова Дарина [10]
Білоконь Дар'я [10]
Оксана (stuhiya) [52]
Шевчук Микола [10]
Лахмай Анастасія [0]
Козак Наталія [34]
Кохан Ірина [6]
Гончаренко Катерина [8]
Сосєдка Олександр [1]
Усенко Сергій [55]
Опитування для Вас:
Дайте оцінку сайту української поезії
Всего ответов: 603

І як без статистики?
загрузка...
ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Поети Дніпропетровщини категорії та розділи української поезії, українська проза Шевчук Микола
 

В Країні Мрій (казка)
В країні, де Веселка зберігає
Свої тендітно-ніжні кольори,
Де уночі відпочиває Сонце,
Де у річок кисільні береги.
Там де Весна живе в своїй хатинці,
Її сусіди - Літо і Зима.
Де Місяць в гості інколи заходить,
Коли на небі ще його нема.
Там де живуть всі музи і натхнення,
Волхви, русалки, ельфи, чаклуни ,
Де із казок збудовані палаци,
Частенько зустрічаються вони.

Вона – веселе, лагідне дівчисько,
Замріяне й закохане у світ,
Любила квіти, пісню солов”їну
І думки зачарований політ.
Руде волосся і зелені очі,
та ніжний стан в її 17 літ,
співали пісню юності дівочій,
спинивши часу невмолимий хід.
Щоб з ним не розминутися у часі,
Щоб завжди вчасно мати перехід,
Свій ноутбук тримала у мережі
Для переправи справжній чудо-пліт.

Він із майбутнього, давно мандрує в часі,
По паралельних бігає світах.
Вже багатьох він обіймав за плечі,
Та голова лишалась на плечах.
Шляхетний лицар з нової епохи,
Не знавши відчаю і загубивши страх,
Він мріяв розшукати королеву,
Що загубилася в, не зна, яких світах.
Мужнє обличчя, ясні карі очі,
Весела усмішка на розових щоках,
Та чудо-кінь, що, як захоче, може
По паралельних вимірах літати.

2
Вони зустрілись вперше випадково,
Коли вже Сонечко пішло відпочивать.
З весняних хмар зробило собі ковдру,
В Країні Мрій вмостилося вже спать.
Богдан в той час летів з планети Дельта,
Шукаючи притулку для душі,
Країна Мрій була десь не далеко…
(Що для коня ті два мільйона миль?)
Наталочка, блукаючи в мережі,
Замріялась над віршем про любов…
І… не отямилась, як полетіла в небо,
В Країну Мрій, що звала її знов.

Втомившись від далекої дороги,
На Луки Радості відправивши коня,
Богдан гуляв алеєю Кохання,
На перехресті Щастя й Майбуття.
Думки рвалИся знову у безмежність,
Та відпускати не хотілось їх…
Наталка приземлилася тихенько,
Та не побачити Богдан її не міг.
Такою ніжністю засяяли очиці,
Так лагідно всміхнулися уста,
А ніжній голос щебетав – Добридень,
Яка тут неповторна красота…

А він вдивлявся у зелені очі,
Руде волосся і дівочий стан…
Не вірив, що нарешті відбулося…
І що його бажання час настав.
Що обшукавши все своє майбутнє,
Минулого перевернув віки…
В Країні Мрій зустрівся випадково,
З тією, що шукав її завжди.
Що раптом в серці затрубили сурми,
І втома вмить злетіла в паралель,
Промовив: - «Будь здорова, королево,
Твій вірний раб навіки я тепер.»

3
- Ви помиляєтесь. Яка я королева?
Я інколи відпочиваю тут,
У неті тісно вже мені буває,
Мої думки лиш тільки тут живуть.
Я дуже рада нашому знайомству,
Та королевою мене тут не зовуть,
Наталкою, Веснянкою, Чудною
Руденькою - частіше кличуть тут.
- Повір, я мандрував по паралелях,
В майбутніх, незавершених світах,
Шукав тебе, твої зелені очі,
Та зустрічав, лише в щасливих снах.

В далекім часі, де я народився,
Де залишилась матінка моя,
Де люди всі в один народ злилися,
Де квітне в злагоді твоя планета вся,
Де вже забуті війни і конфлікти,
Де цінувати ми навчилися життя,
Я не знайшов тієї королеви,
Що зустрічав у найсолодших снах.
І раптом тут, в Країні Мрій щасливих,
Як від богів Всесвітніх, щедрий дар…
Я бачу облік твій, волосся, погляд милий
І серце охопив тремтливий жар.

Наталка слухала, затамувавши подих,
Тепло тих слів опанувало слух,
В душі творилось дещо незбагненне
І серце калатало тук, тук, тук.
А він хотів нести її на крилах…
Забути всі світи, віки і час
Та нездоланною в ту мить була реальність,
Що поряд не дозволила їм стать.
Вона у сні, а він в далекім часі,
Та бути разом, найяскрАвіше бажання.
Країна Мрій - лиш тут вони щасливі…
Так народилось зоряне кохання.

4
Міняючи на карті паралелі,
Зібравши технології віків,
Створив Богдан програми дві алеї
Без, нам привичних, одиничок і нулів.
Змінивши простір, викрививши час,
Програму щастя завантажити зумів,
У ноутбук коханого створіння,
Яке забути більше він не міг.
Вона тепер, як тільки він покличе,
В Країну Мрій летіла наче птах,
Та все одно – кохання те горіло
В її щасливих, але тільки снах.

Тому завжди в хвилини розставання,
В її очах з”являлася сльоза,
А він рівняв можливості й бажання
І вхід у щастя наполегливо шукав.
Він знав, що віртуально не реально
Створити дім в Наталчиному світі,
У свій - її забрати неможливо ,
Бо парадокс тоді не зупинити.
Важке завдання випало на плечі
Закоханому в вічність юнаку…
Спитав поради у прадавньої Атланти,
Отримавши там відповідь таку…

- Ти закохався… Це похвально, друже,
Допомогти ми можемо тобі.
Та не надійся, що це буде легко,
Всі перепони з честю перейти.
Їх буде безліч, всі назвати важко,
Та крок за кроком мусиш ти пройти
Без зустрічі з коханою дорогу,
Що наші пращури на жаль і не знайшли.
Там помилятись ти не маєш права,
Твоє кохання – твій надійний щит,
Її кохання – то надійна зброя,
Що переможе крицю, сталь, граніт.

5
Твій вірний кінь залишиться у часі,
Де ступиш на Дорогу Правоти,
Вона коротка, якщо віриш в Правду,
І нескінченна, як з Брехнею дружиш ти.
На ній, лише вперед хода можлива,
Бо там назад немає вороття,
Кінець - в Країні Мрій, там де чекає мила,
Там де кохання, щастя і життя.
Помилка – стане вічністю в дорозі,
Яку можливо тільки раз пройти.
Вирішуй – найважливіше завдання:
Ти маєш вирішити йти, або не йти.

- Піду. Не буду і вагатись.
– Не поспішай. Кладеш на долю все,
Тебе спокуси будуть там чекати,
Там зрада, кривда, ненависть живе.
Дорога Правоти не всім під силу,
Слабкого духом викине вона
Десь на узбіччя вічної провини,
За долю згублену, кохання і життя.
Ти маєш знати, що пройшовши шляхом,
Який собі ти вибираєш сам,
Ти викривиш свій простір й час у кулю,
Яка покориться навіки лише вам.

Але помилок не повинно бути,
Щоб ви не розминулись у віках,
Її ти голос в серці маєш чути,
Не допускаючи у нього тільки страх.
Будь певен в правоті своїх бажань,
Своїх думок і вчинків до кінця
Кохання там у всьому допоможе
А би не втратив ти свого лиця.
Ти вирішиш – чи жити віртуально,
Чи будувати нову паралель,
Там буде все для вас матеріально,
Як у щасливих в вічності людей.

6
- Піду! В якому вимірі початок,
Де починається Дорога Правоти?
Не буду гаяти я і хвилини часу,
Її повинен неодмінно я знайти.
- Тримайся курсу на долину Долі,
А в часі сто віків тому назад,
Там буде вхід в печеру Непокори.
З неї Спокуси, лине аромат.
В останнє ти там матимеш ще вибір,
І втретє вирішиш іти, або не йти
Коня відпустиш. Як в печеру ступиш –
Ти станеш на Дорогу Правоти.

Наталочка, тим часом і не знала,
Чому так довго не зове Богдан,
Лиш звісточка остання гріла серце
«Кохаю, Вір, Надійся і Чекай.»
У серці дівчини буяло неймовірне
Бажання жити і не тільки в снах,
Кохання неповторного трембіти
Співали пісню в серці і очах.
Країна Мрій, без нього вже порожня,
Не хочеться ні жити, ні цвісти
Одне бажання – щоб портал відкрився
І до коханого по ньому перейти.

Могутній кінь долав безмежність часу,
І ніс Богдана в глибину віків,
Він простір перетнув в діагоналі,
А час по вектору спіралі і кутів.
Почувши аромат спокуси згодом,
Богдан пришпорив вірного коня,
Що зупинивсь біля печери Непокори,
Де з вірним другом розлучатися пора.
- Мій вірний друже, вибач за розлуку,
І дякую тобі за все, за все…
Та ради неї , не для себе мушу,
Пройти в житті випробування це.

7
Можливо не зустрінемось ніколи…
А ти в Країну Мрій лети мерщій,
Зустрінь її, і розкажи коханій.
Чому не можу, зараз я прийти.
Не варто знати і про те Наталці,
Що звідси вихід можу не знайти,
Скажи лиш: - Дочекайся і ніколи
Розлуці більше нас не розвести.
Скажи коханій, що настане свято,
Збудуємо ми власну паралель,
В коханні вічність маємо здолати…
Бувай. Я мушу йти тепер.

В сизо-зеленому тумані переходу,
Де можна час спинити на віки,
Був вхід у ту печеру Непокори
Яка чекала вже його ходи…
За входом - час миттєво зупинився,
Повітря стало терпке в*язке,
І простір в чомусь ніби розчинився
Та він, все ж наполегливо іде…
Тримаючи перед собою щит,
(хода без нього просто не можлива)
Дійшов до урвища. Там через нього міст
І охорона – дівчина вродлива.

Чарівний погляд, ясні карі очі,
Розкішного волосся темнота,
Стрункий, як у моделі, стан дівочий
Відкриті груди, впевнена хода.
- Іди до мене, я давно чекаю,
Так важко тут цвісти у самоті,
- Ні, пропусти, всім серцем я благаю.
Дозволь мостом це урвище пройти.
- Пройдеш мостом лише за поцілунок,
Палкий, і ніжний, з полум*ям в душі.
- Е ні, дівчино, ти не того хочеш,
Мої цілунки не належать вже мені.

8
- Тоді назавжди залишайсь на тому боці,
Або цілунок, або вірна смерть!
- Я бачу, ти по доброму не хочеш.
- сказав Богдан, узявши в руку меч.
В ту мить дівчина перекинулась на монстра,
Великі ікла, чорна голова,
Жахливим жаром загорілись очі,
В руках сокира, біля ніг коса.
Сміється, по мосту товче копитом.
- Ну що, красунчику, цілунок, а чи смерть?
- Ти що, потворо, білини об*їлась?
Зійди з дороги. Не боюся. Геть!!!

А чудо-меч в його руці умілій
Злетів як промінь, блиснувши в очах,
Дівчина-монстр відразу відступила
І наче вже відкрито було шлях.
Та лиш ступивши, на хиткий місточок,
Що був тонкий як лезо у ножа,
Богдан відчув жахливий погляд ночі
І тільки меч промінчиком сіяв.
В ту мить злетіла над мостом сокира,
Зустрівши промінь в себе на шляху…
Упала навпіл перерізана дівчина,
Що монстром не здавалась вже йому.

Пощезло все, і урвище, й місточок…
Змінився не покорений ще світ.
Не зрозумівши, як це відбулося,
Юнак позаду залишив той міст…
Тепер лежала перед ним дорога,
Здавалось, без початку і кінця,
І вперто він ішов на зустріч долі,
Як чує раптом – плаче десь дитя.
З дороги повертати не хотілось,
Тай помилитись права не було…
Але в біді залишити дитину,
Раниме серце, просто не змогло…

9
Той плач рвав душу, розпачем дитячим
І сумніву, звичайно, не було –
Людська кровиночка десь вскочила в халепу…
І вийти з неї, певно не могло.
Він поспішив на поміч без вагання -
Дитя заплакане десь рядом вже було,
Як раптом бачить не галявині хлоп*ятко,
Що літ шести, мабуть ще не було.
Дитя, напевне, просто заблудилось,
Та загубило матінку свою,
Але в кущах он причаїлася вовчиця,
На жертву вже, ковтаючи слину.

- Облиш його, ти ж також вовча мати…
- Сказав Богдан, без люті у очах,
Не міг він скривдить звіра і ніколи,
Дитину він вовчиці не віддасть.
- Розумний? Їх аж четверо у мене,
І всі чекають – їсти принесу,
Та вже не здожену прудкого зайця,
Мисливець ранив лапу ось оцю.
- І що робити? Вихід має бути…
Не знав Богдан як вірно тут вчинить.
Дитя притихло… хлопченя вродливе…,
А десь у лігві вовчий виводок ще спить…

- Я хлопченя це віднесу до мами,
Своїх же ти накормиш м*ясом тим,
Що я припас собі ще на дорогу,
Тут вистачить надовго їсти їм.
Пішли вже, розкажи де твоя мама,
Не бійся, не чіпатиме вона.
- Вовчиця подивилася їм в слід,
Взяла мішок і в лігво потягла.
З душі скотився болісний тягар,
Хлопчина матінку побачив і побіг,
І знову все змінилося довкола
- Не прохідний перед очима ліс…

10
Богдан збагнув – чому не повернутись,
Чому дорога тільки лиш вперед…
Тому, що час і відстань тут безмежні…
Лиш мить, лиш крок, або у вічність, в смерть.
Забрівши в давнину цивілізацій,
Що процвітали в сивій давнині
Він намагався Думкою прорватись
В обійми милої … нехай хоть у вісні.
Та нинішня реальність невблаганна,
Де час стоїть, там не летять думки,
Де відстані рахують добрі справи,
Там без страху потрібно далі йти…

Наталочка, тим часом сумувала,
В очах світився діамант сльози,
Спів соловейка не ятрив вже душу,
Сумні думки снували навкруги.
Відкрився перехід в Країну Мрій,
Та без коханого, там щастя не було
Не по бажанню, більш інтуїтивно
Ввійшла вона в відчинене вікно.
Але почувши стук копит знайомих,
В Країну Мрій летіла наче птах,
Але Богдана не могло там бути,
Лиш кінь його на зоряних ногах.

Углядівши без вершника коня,
Дівчина з жаху, мало не зомліла:
- А де Богдан? Що сталося? Кажи.
Як ти посмів в біді його лишити?
- Я робот, я творіння поколінь,
Там де Богдан, мені немає місця
Та він прислав низький тобі уклін,
І зараз вже нічого не боїться.
Пішов тудою, де немає часу,
Де відстані складаються в віки,
Щоб збудувати простір в тому часі,
Де ви щасливі будете завжди.

11
Вона зітхнула глибоко з журбою,
По гриві лагідно погладивши коня ,
Спитала: - Ти зі мною тепер будеш,
Чи полетиш до Завтрашнього Дня?
- Залишусь. Тут велів чекати,
На Луках Радості найсочніша трава,
Тримай сопілку, як заграєш в неї –
Прибуду миттю, власнице моя.
Богдан просив тебе не залишати,
Бути підтримкою у щасті і біді,
А зараз вибач, зарядитись треба
Акумулятори розряджені мої.

- Біжи. Велике дякую за звістку,
Не знаю як сприймать її мені…
Щемить моє, заплакане серденько
І не радіє сонячній весні.
Боюсь і припустити випадковість,
Найменшого вагання у пітьмі
Якби могла – летіла б вже на зустріч,
Та Непокора не покориться мені.
Тому Кохання, Віру і Надію,
Я берегтиму у своїй душі,
Пала кохання вогнищем свідомо,
Як маячок в безмежній далечі.

Кохання найміцніша в світі сила
І найяскравіший коханому взірець.
Богдан відчув через віки і відстань,
Як пролетів цей ніжний вітерець.
І далі через хащі непролазні,
Мечем кохання розчищаючи стежину,
На зустріч заповітному бажанню,
Пройшов Богдан, вже більшу половину.
Як чує щось кричить , чи то волає,
Або на поміч кличе на весь ліс.
І не вагаючись на крики поспішає,
У цьому світі неймовірний гість.

12
Але дарма спішив Богдан на поміч,
Там розважалась пташка лісова,
То закричить, то просто зарегоче,
Або волає в лісі жартома…
Щось діється не по закону суті,
Десь є помилка, але в чому? Де?..
І смуток вже змією лізе в душу,
Долає втома тіло молоде.
Та відпочити вже не доведеться…
Наручний прилад тонно запищав,
На вигляд, звичайнісінький годинник,
Знак небезпеки вперто подавав.

Що сталося? Не важко здогадатись,
Достатньо подивитись на дисплей…
(Відображаючи всі відстані у часі
Знайти він міг любого із людей)
Та загубивши відліку початок,
Без напрямку і точної мети,
Весь простір в часі, взявся сканувати,
Даючи безперервний знак біди.
Початок – часовий могутній промінь,
(Що, як маяк, для всіх мандрівників,)
Проходить Всесвітом єдиною струною…
І зараз доступ - новий код хотів.

Богдан задумався, чи варто перейматись,
І де подівся вічний часу нуль?
Кому потрібно код йому міняти?
Як вийти з Непокори в Паракуль?
Питань багато, всіх не розв*язати,
Але у відчай падати не слід,
Із Непокори вийду і без мапи,
В Країну Мрій чийсь відшукаю слід.
І знову все змінилося навколо,
Здалася Непокора. Один - нуль.
Тепер щоб збудувати власний вимір
Ідемо в царство Паралельних Куль.

13
Пройшовши досить швидко Непокору,
Богдан надіявся, що скоро вже кінець,
Цієї таємничої дороги,
Що приведе їх разом під вінець.
Та з кожним кроком, бажана мета
Неначе віддалялася від нього
І Паракуль здавалося б близька,
У нескінченну вилилась дорогу.
Скривився простір. Час пішов по колу
І часосканер вже дзижчанням тим набрид.
Він зрозумів, що попри всі зусилля,
Він наполегливо і впевнено стоїть.

Ото халепа… Що ж робити далі?
Так зупинитись в кроці від мети…
Та в розпачі купатися не варто,
Потрібно, якось, часу нуль знайти.
Відкривши часосканера панель,
Нулю він вирішив шукати новий вимір,
Та треба знати точне місце й час
На кого свій покласти можна вибір.
Але ніхто із Завтрашнього Дня
Не міг допомогти Богдану в цьому,
Бо там на місці люди не сидять
І лише інколи вертаються додому.

Кохана!… Знаю час і місце…
Але вона без таймера душі,
А коник мій - напевно рядом з нею…
Або гуляє по Країні Мрій.
Змінивши відлік і координати,
Умовно, так важливого нуля,
Богдан зумів, сам визначитись в часі,
І вирвався з замкнутого кільця.
Але тепер потрібно Промінь Часу
Відкрити для всіх відліків Буття…
Без нього просто розпочнеться хаос,
Світи проваляться у чорне небуття…

14
В той час коли, Богдан змінив свій відлік,
Його кохана гладила коня…
Почувся писк… кінь раптом стрепенувся,
В очах з*явилась іскорка жива.
Він прислухАвся до якогось шуму,
Який лунав десь просто в голові,
Тихенько заіржав кудись у простір
Ніби зовсім не помічаючи її.
Наталочка відчула – щось важливе,
Машині цій прийшлося пережить…
Коли він сам сказав: - Ну що, красуне!
Прийшла і наша вирішальна мить.

Коханий твій, мій вірний друг і власник
Завис у часі, не пройшовши шлях.
Якась потвора з нашої епохи,
Руйнує Всесвіт в людства на очах.
Нам завдання, залишивши тут відлік,
Летіти на його слабкий сигнал,
Хоть в часі легко можна заблудитись,
Та в Паракуль я інколи літав.
Тому тримай оцей нехитрий прилад,
Знеси на вежу Вірності мерщій
І повертайся бо вже час летіти,
Тепер наш відлік – це Країна Мрій.

Наталка все зробила як годиться,
І повернулась до свого коня…
Вони злетіли у безмежній тиші,
Країну Мрій залишивши за дня.
Богдан чекав уже на свого друга,
З коханою зустрітися хотів,
Але чомусь навколо тільки тиша.
Що сталося, Богдан не розумів.
А коник все літав над Паракуллю,
До Непокори декілька разів,
Не в змозі визначити, в чому помилився?
А може прилад в чомусь їх підвів.

15
Невже ніколи з ним я не зустрінусь?
Кохання в серці викликало біль,
Сльоза сама котилась по обличчю…
Десь випадок у часі їх розвів…
Богдан замислився, йому все зрозуміло.
Їх час стоїть у вимірі світів…
Зустрітись можна тільки випадково…
Як раптом меч кохання запітнів.
Кохана рядом! Чомусь плаче мила…
І він щодуху просто закричав:
- Я ту-у-ут! Вона його почула
І коник миттю пару поєднав.

Радіти щастю може й ранувато,
Та почуття сильніш понад усе.
В обіймах, поцілунках їх кохання
Трояндою яскравою цвіте.
Богдан радів коханому створінню,
Бо лише їй вдалося подолати,
Той незначний відрізок цього часу,
Що назавжди їх міг і роз*єднати.
Наталка ще не вірила у щастя,
Але кохання радістю лилось,
Їй вже здавалось, що вони в безпеці…
Але найважче тільки почалось…

Богдан один лишився в цьому світі,
Хто має відлік, певний шлях, мету,
Хто вирвався з полону Безмайбуття,
Щоб зупинити Хаосу біду.
Він мав усе: машину часу, відлік
Всю мудрість паралелей і віків.
Він мусить відшукати Промінь Часу
Щоб повернути світло його всім.
Коротка зустріч… і розлука знову
В серцях закоханих зворушує струну,
Богдан летить до батьківського дому,
Щоб об*явити декому війну…

16
В далекім часі, на Земля планеті,
Де народився і змужнів Богдан,
Навчились люди цінувати Вічність
І Промінь Часу відліком їм став.
Збудовано потужний комутатор,
Щоб всі бажаючі зв*язатися могли
З великою всесвітньою стрілою,
Яка прошила всі світи й віки.
Доступний всім і кожному окремо,
Безмежної потужності сигнал,
Хтось вирішив привласнити зухвало…
Його й летів шукати наш Богдан.

Укравши десь свою машину часу,
Сво прилетів до Завтрашнього Дня
Із часу, де вся сила й влада в грОшах,
Де честь і совість – то лише слова.
Ради наживи, ради влади в світі,
Зламавши захист комутатора часУ,
Змінив всі коди і за Промінь Часу
Усі повинні сплачувать йому.
І не зважаючи на наслідки зухвальства,
Або з метою підкорити Світ
Сво не бажав відкрити Промінь Часу
Баз передплати і покори міст…

Богдан, забігши на годинку в хату,
Де пролетіло радісне дитинство,
Дізнавсь від матері про Сво і ті страждання,
Які йому вдалося натворити.
Багато друзів, рідний брат і батько
Зависли раптом в просторі віків
І Сво повинен хтось переконати,
Відкрити відлік для мандрівників.
Але усі, хто йшов на комутатор,
Вертались звідти з тугою в очах…
Відкриє Промінь Часу після того,
Як всі світи платитимуть за час.

17
Богдан вже поспішав до Сво на зустріч,
Коли тихенько коник заіржав,
Його машина з чудо-інтелектом,
На комутатор оком показав.
- На комутатор вимкнемо напругу,
Система Промінь Часу відімкне,
А пере завантаження, можливо,
Програму Сво у карантин вжене.
Тоді з ним буде легше розмовляти,
І Промінь Часу дещо погорить,
Багато хто змінити зможе відлік
На допомогу швидко прилетить.

Так вирішивши починати справу,
Богдан на комутатор полетів,
напругу зняв і знову завантажив
програму комутатора шляхів.
Йому вдалося! Знову Промінь Часу
На Всесвіт весь спасінням майорів
Його побачили усі кому потрібен,
Маяк для мандрування між віків.
А Сво в той час вирішував задачку
Як грошенят загарбати побільше,
Коханка Лоч лежала на колінах
І мріяла про владування вічне.

Богдан ввійшов до них без стуку в двері
І без запрошення усівся в крісло боса…
Сво аж запінився… Такого ще зухвальства
У цьому часі не стрічав він досі.
- Що пінишся, ні лють ні безпорадність
Тобі не допоможуть тут ніколи
Підняв ти руку на святиню нашу,
Тому підеш в Печеру Непокори.
А Лоч тим часом тихо відступала
До столика, де парував сніданок…
Рука махнула - в сторону Богдана
Летіло лезо по смертельну рану…

18
Ще мить і все могло скінчиться…
Як несподівано ожив кохання-меч,
Майнуло сяйво через всю світлицю,
І ніж уп*явся Сво поміж очей.
Тим часом Лочь вже бігла коридором,
Ратуючи нікчемнеє життя…
- Відкрився вхід в Печеру Непокори…
І Сво і Лоч пішли у небуття.
Богдан з подякою і ніжністю погладив
По рукояті свій спаситель-меч,
В думках вклонився до землі Наталці,
Яку пора вже запросити під вінець.

Та поки що потрібно запобігти
Втручанню в комутатор злих думок,
Всі доступи до Променя відкрити,
на керування виставить замок.
Діждатись батька, брата із мандрівки,
Чи де не заблудились у пітьмі,
Допомогти матусі по домівці
И лиш тоді до Паракуль іти.
Наталочка вже, правда, заждалася,
З мандрівок тих коханого свого…
Чому ж не чути довго Ярослава,
І як далеко батька занесло?..

Матусі показавши голограму,
Свого єдиного і вічного кохання,
Він розповів як оживав той меч,
Що мила дарувала на прощання.
Як брів по Непокорі лиш в надії,
Зелені очі цілувати знову,
І як одноразово світ осліп,
І як він сам прозріти зумів знову.
Як Сво і Лоч взялися хитрувати,
Як мила небезпеку відвела…
Та матінка все плакала й молилась
Щоб повернулись всі кого чекала…

19
І тяжко бачити, як плачуть мами очі,
та як по зморшках котиться сльоза .
- Матусю, мила, я їж відшукаю,
Куди б не завела дорога ця.
- І знову біг Богдан на комутатор,
В надії з рідними десь вийти на зв*язок
І перевіривши контактів всіх програми,
Знав місце й час де Промінь їм замовк.
Провівши деякі не хитрі розрахунки,
Направив він енергії пучок,
На допомогу їх машини часу,
Щоб там двигун раптово не замовк.

Просканувавши від нуля весь простір,
У радіусі близько ста віків,
Богдан побачив, що зависло в часі
Десь півмільйона всіх мандрівників.
Та лише сім машин було у русі,
Летіли – як, без певної мети…
Він здивувався. Так не може бути.
По напрямку - не важко ціль знайти.
Тоді ввімкнувши інтелект-машину,
Що володіла мудрістю віків,
Задав питання мудрому творінню:
- Що заважає визначитись їм?

Та відповідь давно була готова,
Жіночий голос ніжно пролунав:
- Коли в пітьмі ввімкнувши комутатор,
Ти Променю зворотний відлік дав.
Тому й стоять у Всесвіті машини,
Їм Промінь Часу більше не взірець,
Ті сім летять, бо час для них існує,
Та перед ними тільки вірна смерть…
- І що тепер? Як виправить помилку?
- Полярність струму досить лиш змінити,
І я, щоб повернути Промінь в нуль,
Повинна дещо в схемі замінити.

20
Картаючи себе за необачність,
Богдан змінив полярність струму,
А інтелект-машина підрівняла,
Нуль Променя із точністю в секунду.
На часосканері всі кораблі відразу,
Заметушились і лягли на курс,
Ті сім, що збились, також зупинились…
Вже капітани розвертають корпус.
Безмежна радість пройняла Богдана,
Коли почув він рідні голоси.
Всіх трьох, заплакана, розцілувала мама…
А він благословення попросив.

- Зустрів я дівчину, для нас вона минуле,
Для неї ми майбутнє навпаки,
Але кохання - то могутня сила,
І їй не перешкода ті віки.
Та щоб уникнути біди і парадоксу,
Пройшовши добровільно Непокору,
Створити власну мріяв паралель,
Та в Паракуль завис на півдороги.
Спасибі їй, вона мене чекала,
Її кохання освітило шлях…
Та мусив Промінь Часу повернути…
І от тепер на ваших я очах.

- Вчинив ти вірно, дорогий наш сину,
Ти не своє кохання нині спас,
Коханням цим ти захистив весь Всесвіт
Від Сво і Лочі, що зайшли в наш час.
Навіки будьте в радості і горі,
Єдиним цілим, променем кохання,
Щасливі будьте і взірцем для тих
Кому воно приносить лиш страждання.
- Бувайте! Зачекалася кохана,
А ще чека на мене Пракуль…
Зустрінемось! Весілля незабаром…
- Лунало ехо Завтрашньому Дню…

21
А він уже пронизуючи час,
Летів стрілою у Країну Мрій.
Щоб запросити вірну королеву
В країну Найщасливіших подій.
Наталочка давно цього чекала
І не вагаючись дала Богдану згоду
У Паракуль летіли уже разом.
Де їх чекав дарунок від народу.
За силу й мужність їхнього кохання,
За Промінь Часу, радість майбуття,
Зіткали люди з радості і щастя,
Для долі їхньої надійне укриття.

Тим часом звідусіль летіли друзі,
Несли дарунки різних поколінь.
У побудованій із щастя паралелі
Для всіх бажаючих вже накривали стіл.
Всесвітній Розум привітав Богдана,
Наталі ніжно руку цілував…
- Живіть у злагоді! Ви тут найперша пара,
Що я навіки в ціле поєднав.
Колись давно, в Наталиному світі
Я так Адама й Єву в ціле звів,
Не повторіть минулого помилки,
Щоб світ цей щастям назавжди розцвів.

Заграли сурми, відбулося диво…
Мед щастя й радості на долю молодим…
Про вічне, ніжне зоряне кохання,
Лунала пісня Всесвітом усім.
* * *
Ту пісню і почула моя муза,
Коли летіла в гості у мій дім
Мені сподобалась та розповідь чудова
Її тепер і вам я розповів.

Додав: melnik30001 (07/04/12) | Автор: © Микола Шевчук
 
Розміщено на сторінці: Шевчук Микола
 
Переглянули твір - 1442 чол.
 
  
  у Вас # закладок

автору
за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
avatar
1 укран • 13:50, 09/04/12
Не варто великі твори поміщати зараз...
Не знаю як інші, а мені не вистачить часу перечитати все, потрібно було по декілька раз окремими розділами публікувати
avatar
2 melnik30001 • 20:41, 09/04/12
Шкода, що моло часу. Мені здавалось, що ця казка читається на одному диханні. smile


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")


             Украина онлайн


Форма входуу
Логін:
Пароль:
Інформації:     
Випадкове ВІДЕО з сайту:
ПІСНЯ: ЗАХИСТИ НАС БОЖЕ

ПОНОВЛЕНІ ТЕМИ ФОРУМУ:

ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Twitter, Тел.: 068-083-95-79
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

загрузка...

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz