ЗБІРКА "ЕТЮДНИК ПЕТЕРБУРЗЬКИЙ"

Для обговорення творів перейдіть за цим лінком

Олег Кочевих - кримськотатарський україномовний поет, журналіст, літрецензент, літаналітик і подеколи літпіарщик. Народився 6 березня 1979 року в родині львівського поета-дисидента. У 2001 р. закінчив історичний факультет Київського Університету ім. Т.Г.Шевченка. З 2000 року - журналіст кривенківської школи; відтоді - автор майже 200 статей у "ПіКу", "Книжнику-Review", "Книжковому Клубі Плюс" та ін; збірок віршів, друкованих "Четвергом", "Березолем", "Кур’єром Кривбасу". Він же є переможцем "Молодого вина 2002" та об’єктом рецензій в усіх згаданих і незгаданих виданнях.

ЗБІРКА

"ЕТЮДНИК ПЕТЕРБУРЗЬКИЙ"

***

Шпилясті стогони і зойки,
Будинків крейдочки пастельні.
Понад асфальтові пательні —
Блиск мідноплавленої Мойки.

Все мовчки — нащо тут слова? —
Над Невським ангеляста злива
Ковтає гіркотемне пиво
Каналу Грибоєдовá.

Фонтанка, п’яна від моторів,
Танцює у модернім стилі,
А в йогуртовім небосхилі
Зринають скибочки соборів.

Нева вскидає Невки-руки,
Як личить царській полонянці:
Бо олівцями в слідчій шклянці
Стирчать ялинки, крячуть круки.

І водить пензлем Деміурга
В його замріяний пленер
Щем Ренуарових "Сестер",
Дівоча мрія Петербурга.

Ах, Літній сад мій, лад мій, чад мій!
Художник на догоду літу
Кладе брунатножовтий кадмій
З цятинами глауконіту.

Якщо не важко, ти поклич ці
Сюжети і ансамблі фарб —
І світлотіні в електричці
Відкриє Гатчина, як скарб.

***

Не зронить маєта майданна
Обличчя краль, усмішку-сталь —
На сцені йде довгочеканна
Феєрія — Петропечаль.

Мости, розтулені, як губи,
Співають острівним перонам,
Сурмлять натхненним унісоном,
В фортеці золотисті труби.

Крадькують на усі керунки
Провулків чемні маринарки;
А десь від арки і до арки
Дзвенять в Галерній поцілунки;

Тулубом пружним і похилим
Припавши сяєву комет,
Кінь з Вершником збирають мед
Під Ісаакіївським брилем;

Серед коханців і лакуз
Забронзовіла Катерина
Поблажливі зроняє кпини,
Вслухаючись в ритм-н-блюз;

Як в лютеранській кірхі — станси,
А в Обводному — крек ропухи,
Чи як в Конюшенній — брейк-дансу
Мелькочуть кінські ритморухи;

Як з Анічкового моста
Йдуть голозаді конеборці;
І стелять Сфінкси шлях моторці,
Б’ючи окраєчком хвоста…

То Ліверпуль, а то Париж ти,
Ба раптом — достеменний Львів!
Кохати б вісім днів на тиждень
Тебе під "Yesterday" Бітлів!
***

— Дайте пану карету і шаблю!
Має очі голодні і ревні!
Хай скуштує Сезаннових яблук
І зап’є в Пікассовій харчевні!

— А панянка, що гірко і пильно
Роздивляється в пишних просторах, —
Хай в Кандінського стрічок весільних
Квіткобарвний вбирається ворох!
***

В полоні золотобагетнім
Тьмяні Данаї та Мадонни
Бринять промінням електронним,
Як у Маріїїнці лібретні

Слова спадають з-під карнизу,
Палку розплескуючи ватру
Гарячеоперного хмизу,
Димчастозвучного театру,

Що ніби Гатчинські озера:
В тремких розплинах малахіту
З мідними жилками в породі,

Зорять, епічніші Гомера,
Калейдоскопи Геракліта,
Що осягнуть їх двічі — годі.
***

Ми сиділи вночі
на брукованому невському схилі
в усті Зимової Канавки.
Над нами торохтіли авта по мостику,
і з-під нього ж виринали катери,
розгонюючи ліхтарні відблиски по всій Неві.

Звідтоді для мене поцілунки —
це хлюпання запізнілих хвиль від катерів,
вітер, заблукалий між палацами,
запахи свіжості й водорості,
та золотомерхливий стрижень дзвіниці
з тамтого боку ріки.
***

Не каналів пружаться судини,
Не проспектів набрякають нерви —
Ліпить ніч із хмаристої глини,
І рожево-хутряні тварини
Сходять в небо з тої свиноверфі.

Поросятка лагідні та хижі,
Об'єднавшись у брунатні зграї,
Протинають каланчевий стрижень,
Сіль балтійську на бруківці лижуть,
Пил іжорський по дахах збирають.

Це вони, драстичні й ерогенні,
Ллються на мурахові хайвеї,
Голосами сповнюють музеї…
Я б співав “Емалі та камеї”,
Та виходить лиш “Знак Нескінченність”.

ВИБОРЗЬКИЙ ШАРМ

Трензелями на кінську голову
Смуги місяця тихо випали
На дзвіницю і вежу Олафа,
На холодні бруки Віїпурі.

Не згасає зоря над шхерами,
Полірує до глянцу скелі,
І розплесканими фужерами
Крутить димчасті каруселі.

В небі лусками купоросними
Випромінюються лагуни,
А під кедрами і під соснами
Янтаріють смолисті дюни.

Сині сутінки над протоками,
Де лягли семафорні знаки —
З Теріоків і до Куоккали,
З Коломягів на Келомяккі.

Попливли течіями небесними!
Просякнемося їх ошатністю!
І розблисками мерседесними!
І пухнастою поросятністю!
ЦАРСКОСЕЛЬСЬКА СТАТУЯ

Урну с водой уронив,
об утёс её дева разбила.
А.Пушкин

Смотри, ей весело грустить
Такой нарядно обнажённой.
А.Ахматова

"І дзбанка я не розбивала,
І смуток мій не на забаву:
Я зморена за ніч імлаву
Триванням балу,

Коли Венера з Петергофа,
Моя злотонага сестриця,
Приходить, і в ошатних строфах
Розмова склиться…

Та потім вдень у об’єктивах
Мене карбують у незвичних
Людських обіймах, як не хтивих,
То іронічних. —

Ох, як ті люди розпустились!
Всю душу заглянцюють книжним
Зужитим захватом побіжним…
Я так стомилась!.."
***

Повітря твердне. І зненацька
Летить мостам навперехрест
Норвезько-фінсько-шведсько-датський
Локомотивчастий норд-вест.

Тоді не Пітер — Копенгаген
Шикує хмар вагоннний стрій,
Зриває листя. Весь Єлагін
Вже сивий, ніби кам'яний.

А Кам'яний веселий острів,
Наскрізна брама прохідна,
Розвісив, як в якомусь Осло,
Шмаття котеджного рядна.

За ним стокгольмським одороблом
Зорить Аптекарська імла,
Де телевежа на Ленобласть
Марнотність світу розсила.

І ти по-хельсинкському братськи
Впускаєш в серце тихий сплін,
Та йдеш собі по Петроградській
На мінарет і равелін.
***

На прощання задрьомана Мойка,
Простягнулась як м’ята перина —
Ну, бувай, плавокоса дєвóйка!
Хай щастить, ясновлоса джєвчина!

Розвидняється паморок дійства,
Подивлюся на місто востаннє я,
Хоч не видно вже Адміралтійства
В небі млистому з площі Восстанія.

Та за хвилю у файному train’і
Раптом вгледжу у склянистій марі я:
Терпнуть погляди сизо-лілейні
Незворушної Німфи дель Арія.

ЛИСТ З ПЕТЕРБУРГА

Ти знаєш, в Петербурзі, — я помітив, —
Є відображення не лише у каналах,
А й у бруківці набережних їх.
І вдень вони різняться: у бруківці —
Домів вітрини, бігцем перехожі
Спливають. А мости і огорожі,
Човни і східці міняться в воді.
Та білими ночами все інакше:
В каналах відбиваються обійми,
Палкі цілунки пар на парапеті;
А в набережних — пар, які гуляють
По ним, за руки взявшись.Уяви,
Що за дурман є — палахкою ніччю
Іти через пестливі світлотіні,
Крізь, шепіт, подихи. Я вийшов до Неви
Аби чимшвидше серцем зшаленілим
Ковтнути вітру Балтики… Все місто
Схвильованим було і оповитим
Печаллю білокам’яною… Я
Миттєво здогадався про причину,
За ким сумує щемно Петербург:
Він, як і я, вже скучив за тобою.

Я знаю, і граційністю Палацу,
І шармом елегантної Фонтанки,
Пістрявим духом Спаса-на-Крові,
Й усім своїм могутнім Невським серцем —
Санкт-Петербург закоханий у тебе!
СЕВАСТОПОЛЬ-ПЕТЕРБУРГ *

у ночі палево-бежеві
радила пряжиста мла нам
понад листами й мережами
зводити свій Гетеанум

та звитяга з ночами звелася
з ними й щезла як шкіра шагренева
ти моя тургенєвська Ася
ти моя Ася Тургенєва

тепер нам і присно і нині
хитатись лишаються мрії
з Великої Морської в Україні
до Малої Морської у Росії

торкатися лір
і співать своїх арій
від ханства багряних цистозір
до царства салатових ламінарій

щоб стало неважко
уявити картину
запливли собі в Пряжку
чорноморські дельфіни

і розштормили канаркову
пащу каналу навзнак
брижисті хвилі Кульпаркова
вібруючого
як Неборак!

* У тексті згадується річка Пряжка —
на ній знаходиться Петербурзька психіатрична лікарня

ВУЛИЦЯ ЮЛІЇНСЬКА

Навпроти нашого пітерського дому
було помешкання Сергія Алілуєва

це нині — музей
про дводенне уникання арешту
в тій квартирі одного носія ідей
натоді держзлочинця зрештою
що і звідси небога
мав утікати аж
за місто в шалаш
та за півроку по тому він став новим богом
і за півдесятиріччя його псевдоним носило все місто
і безліч інших точок з окремими їх частинами
а юна донька господаря того обійстя
стала його наступника нещасною дружиною
але втративши те що ім’ям її було — надію
торкнула гашетку зненацька
монструозно-пітерське втілення мрії
історія ця хоч і сталась в Москві — петроградська

але ми на все це заплющували очі
бо саме тут цілувалися
щодня і щоночі
поспішаючи до нашої брами
і ніколи нам думка не з’являлася
зайти в той музей — певно ви зміркували б так само

і якщо є музеї про два випадкові дні
то за наше життя незлецьке
ця вулиця просто мусить обрати
твоє ім’я —
вже бачу як я
на відкритті
виголошую присвяту
словами мешканки сусідньої Четвертої Совєтської

тобі,
в чию епоху
я живу на землі!

і небо в імлі
розтулиться
глибиною достоєвською —

уяви: Санкт-Петербург,
Юліїнська вулиця,
що між Смольним
і Олександро-Невською!
***

Писати можна лиш про географію,
Все решта – просто дим, воно розтане.
А Київ лишиться, і лишаться Горгани,
Хоч я до них ніколи не потрафлю.

Поезія – синонім фотографії,
А рухи най втікають на екрани.
Поезії намолена парафія –
Провидіти пейзажі крізь тумани.

Морський прибій застиг як бризки піни,
Спинилися хмарини і краплини,
Багато що є справжнім, коли спить.

Як не лети, а істина – статична.
Як не спіши, до вічності дотична
Лише спокійна нерухома мить.

Перейти/повернутися до головної сторінки віршів Кочевих Олега

Для обговорення творів перейдіть за цим лінком