Вибач

Не  ховайся  за  стіну  байдужості
Все  одно  я  знаю  -  пам'ятаєш.
Знаю  скільки  треба  сили  й  мужності,
Щоб  змовчати,  як  мене  кохаєш.

Скільки  треба  мудрості  й  шляхетності,
Щоб  не  дочекавшись  на  взаємність,
На  межі  вбиваючій  відвертості
Залишала  добрий  спогад  чемність...

Із  своїм  коханням,  що  приховуєш,
Може  ти  і  став  би  порятунком,
Тільки  зовсім  ти  не  заслуговуєш
Сплачувати  по  моїх  рахунках

За  гріхи  минулого  давнішнього.
Я  ж  невзмозі  серцю  наказати...
А  ти  вартий  набагато  більшого,
Ніж  все  те,  що  зможу  тобі  дати!

Я  самотня  у  своїй  свідомості.
Так  вже  сталось...  Вибач!  Я  благаю!
Зрозумій  -  в  своїй  життєвій  повісті
Не  тебе,  я  іншого  кохаю...