Дідусь старий до
хвірточки оперся,
Нога не часто –
іноді болить,
Він голод пережив
та хрускіт серця
І знає, що життя –
всього лиш мить…
Накрило снігом
відчаю волосся,
Вже шевелюра зовсім
не така…
Чогось досяг, а
дещо й не збулося,
Життя – не казка
(правда, хоч гірка).
Ще й згадує, хоча і
неохоче
Своє дитинство,
сповнене нужди,
Залили краплі
смутку мудрі очі –
Життя – це мить,
воно не назавжди.
Вже на руках не
гояться мозолі,
Диктує час
пристойний досить вік,
Одного прагнув –
радості та волі,
А час – ріка, не
стримати потік.
Вже ніч довкола,
йде дідусь до хати,
І небо, й люди –
все мрійливо спить,
Та ніч оцю старий
не буде спати,
Бо знає, що життя –
це тільки мить…
| 
та
у Вас 
0
