Приклоняюсь перед часом, що йде, Плачу душею, як сонце сідає, Втішаюсь усім, що доля дає, Та щастя чомусь у вирій злітає... І літа відпливають, як води стрімкі, Хоч берізка стрункішою стала... І небо дозрілим здається мені, Не тому, що кохання заспало?. Вже й слова не виплескують в будь-яку мить, Їх уміцнює мудрості тиша. А жити достойно Бог нам велить. Хоч часто ілюзія долю нам пише.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє.
у Вас 
0
вирій злітає...