ТРИ
МАТЕРІ
Товчеться баба
цілий день у хаті
Серед мисок
цеберок, чавунів,
А перед сном
благає Божу Матір,
Щоб захистила
всіх її синів:
Бо молоді... не
все ще розуміють,
А так багато у
житті халеп.
Здійсни,
Пречиста, материнську мрію,
Не допусти, щоб
скоїлося зле.
Поклони б'є
негнучою спиною,
А на коліна
ставши, аж тремтить,
Та мертві не
піднімуться із гною,
Молитва юх уже не
захистить.
Загинули усі, а
як так сталось,
Про цеє мова
довга і сумна.
В сліпі
віконця заглядає старість,
А з рідних поруч
жодного нема.
Коли б ще ближче
їх були могили,
А то ж далеко, як
і досягтись,
І діточок малих
не залишилось,
По кому б їй
старій було пектись.
Така вже нас
оточує сучасність –
Сплітіння
воєн, грізних катостроф.
Одні хрести ще
не встигають впасти,
Як інші тягнуть
до нових Голгоф.
Сама, мов билка, притулилась в хаті,
Пекуча пам'ять
серце обпіка,
Та їй вночі
явилась Божа Матір
З маленьким
Іісусом на руках.
- Поглянь -
живий, і всі твої живії,
До тебе йдуть усі
твої сини,
А з ними радість,
втіха і надія...
Всміхнулась баба:
- Правда, це вони.
Прокинулась, а
муки вже немає,
Пекуча пам'ять із
душі пішла.
Пречисту Матір
Божу прославляє
І, мов на свята,
хату прикраша. .
Підлогу миє, двір
мете старанно,
Йде до людей і всім
розповіда:
- Повернуться
от-от сини жадані
Від мук колишніх
жодного сліда.
А люди їй кивають
головами...
Так рік мина, і
другий рік мина.
Йдуть від синів
листи і телеграми,
Їх з радістю
отримує вона.
Неправда й правда
- суперечка давня,
Я б не стрявав
до неї навмання.
Як правда зла, я
не за тую правду,
А за неправду,
як свята вона.
Живе старенька,
порається в хаті
Серед мисок
цеберок, чавунів,
І перед сном
благає Божу Матір,
Щоб захистила
всіх її синів.
А Матір Божа -
серце ж не із криці,
У час, коли та
стомлена дріма,
Виходить із
окладу до світлиці
Та й молиться за
неї крадькома.
Цілить її
натруджені долоні,
Нагойдує примари
світлих снів.
Дві Матері
скорботні, дві мадонни,
Недолею
позбавлені синів.
І я молюсь, хоч
зовсім і не вмію,
Зате від серця
всі мої слова:
Здійсни,
Пречиста, материнську мрію,
Нехай, хоч в
снах, все рідне ожива.
Чого ж мені в
майбутньому чекати,
Як забувать, щоб
серце не пекло?
Болюча пам'ять,
нескінчені втрати,
Чи буде щось,
чи може все пішло? .
Життя, мов злива,
в землю пролилося,
Вечірні зорі
пригасила тьма,
У сивині, мов в
інії, волосся,
І матері моєї вже
нема.
Не заховатись в
неї від буденних,
Мізерних справ,
її вже не піднять.
Лише в душі і
спогадах щоденних
Я можу образ
матері плекать.
Проміння сонця на
підлозі хати,
І баба знов
розказує мені,
Яка до неї добра
Божа Матір,
А Матір Божа
дивиться з стіни.
Нехай вже так, як
є кого благати,
Три матері
віднині в мене є,
Одна в душі,
на небі друга матір,
А третя молока
мені дає.
П'ю молоко, вона
сідає поруч,
Цвітіння вишні
прямо у вікні.
- Спасибі Вам!
- І
Вам, за вашу поміч...
З-під зморшок
очі, теплі і сумні. .
1985-1996
***
БІЛИЙ ПУХ ТОПОЛІ
Спадає білий пух
з тополі,
Мов з нареченої
фата,
А ти стоїш у
чистім полі,
Уся від сонця
золота!
З волошок очі, з
перлів зуби,
З пшениці коси, з
срібла сміх...
Ворожко, мавко,
люба-згубо,
Як ми удвох, то й
гріх не гріх.
О, червню, ти із
оксамиту,
Ще не гіркий в
степах полин,
Іще такі духмяні
квіти
Цвітуть по схилах
полонин.
Твоя рука, мов
жар, гаряча,
Поводирем веде
крізь ніч.
Хай подарує
нам удача
З коханням бути
віч на віч!
Ти мружиш очі і
крізь вії
Світи далекі
мерехтять.
О скількі ж я про
тебе мріяв,
Щоб в мить єдину
покахать!
Ми обертаємось в
безодні
Палких зірок,
шовкових трав,
Аж поки сонечко
на сході
Не зійде в
спалахах заграв.
Цілющі роси нас омиють,
Овіє свіжий
вітерець,
І подарує день
надію
Для двох
закоханих сердець.
І пух спадатиме з
тополі,
Мов з нареченої
фата,
І ти стоятимеш у
полі,
Уся від сонця
золота!
***
КОХАНА
І влітку, і
взимку іду я тебе привітать,
Хоч сил уже
обмаль, а йти далеченько.
Для мене красуня,
а як у людей запитать,
То люди у
відповідь скажуть: старенька!
ПРИСПІВ:
Ти кохана моя,
крізь безодні життя
Я проніс
незатьмарений образ любові.
Ти кохана моя,
невідоме мені каяття –
Я кохаю тебе,
я кохаю тебе
В кожнім погляді,
в кожному слові!
Ні батька, ні
матір твоїх по ночах не кляну,
Вони ж бо бажали
тобі якнайкраще.
Ти заміж пішла, я
пішов на війну.
Пізнав і полон і
Сибірськії хащі.
ПРИСПІВ:
Давно удовицєю в
хаті самотньо живеш,
А діти тебе
почали забувати.
Не знаю, чи любиш, та знаю: завжди мене
ждеш,
І йду я кохана
тебе привітати!
ПРИСПІВ:
***
ЗИМОВА АКВАРЕЛЬ
Мереживо зимового
віття,
Крізь нього
небо кобальтом синіє,
А морозець
надвечір сатаніє,
Щоб ми не
забували про буття.
А хороше... Яка ж
красива ти,
Вся від
цілунків на вітру чарівна,
Із всіх казок -
єдиная царівна,
Спасіннячко моє
від самоти.
І хоч притулку в
нас ніде нема,
Тиняємось по
скверах і кав'ярнях,
Та дошкулить нам
чимось - справа марна.
Знесли неславу
- що вже та зима?
Кохаємось - нам
любо сам на сам,
А регіт
товарицтва ні до чого.
Розумницьо моя
високочола,
Не подолати нас
лихим часам.
Мала на зріст,
зате ж яка струнка,
Дрібненькі риси
та немов з ікони,
Сором'язлива та
усі припони
Долаєш в два і
зрідка в три стрибка.
Як поталанило, що
є у мене ти,
Всерозуміюча,
поблажлива і втішна.
Мороз хопає, та
чомусь так втішно,
І владні усього
ми досягти.
Мереживо зимового
віття,
Мов їжаки у
голках, голі клени,
Та вірю: буде
листячко зеленим,
Та вірю: буде
радісним буття.
1988
***
НЕВЖЕ .
Гнучка і біла,
мов царівна-лебідь,
А поруч я, такий
непоказний
В твоїх очах
безхмарніших за небо
У перший день
жаданої весни.
Невже це я, невже
тобі я любий,
Невже мене цілуєш
палко так...
Хай вересень
похмурий брова супить
Та нас не
роз'єднає аніяк!
2003
===
у Вас 
1
поставити. Гарні душевні вірші! 
