Біль
Рука пече, що вдарила тебе. Тавровано плече, що вабило до себе. Образа на мені осіла пилом, І чорними враз стали вІрші білі. Та як мені здолати цей бар'єр. Це самоти і відчаю кур'єр, Туди де терн здирає ноги босі, І на землі там сльози, а не роси. Життя спливає у потоці днів, Стає на шлях, що не веде у небо, Слізьми омите як водою злив, Морозом крижаним пече без тебе.
Додав: Trajana (24.02.2013)
| Автор: © Маріанна
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : Так воно і є. З дитинтьва навчена дякувати ГОсподові за все, що мают. Та війна дала зрозуміти, що це потрібно робити щомиті...
virchi : Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними
virchi : Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!) . Ви створили
virchi : Так, маєте рацію. На відстані усе інакше, але справжній біль і страждання - тут, на Батьківщині