Любове моя омріяна…(акровірш)

Любов  кружляє  вихром в вишині,

Юрбою листя, що спадає килимами,

Блукає степом десь поміж трави,

Окута ніжно  в почуття незвані…

Вона завжди кохання стереже,

Етнічну силу має над віками.

Морозить душу, як пекельний біль

Оросить в спрагу щедрими дощами.

Як подих неба оживе в душі,

Одним промінчиком таким завзятим

Молитву щиру мовить в самоті –

Ріднішим  рідного тебе освятить

І на землі пануючи тайком,

Як казка, що примарилась таємно

Накаже жити під її крилом

А ти чомусь їй підкоряєшся смиренно…