Щоб помирати від любові–це значить нею жити.
Любов
повинна освіжати і виживанням вчити,
Думки
окрилити й надії – освітлення чинити,
А не затьмарювати душу, а чи серця ранити…
Гніздечко в’є любов у серці і в
розумі людському,
Насмішки
нищить й наговори на язику чужому,
Забавам не дає розпусту для чорного прокльону,
Лихим утіхам, що безликі, надійну дасть заслону.
Любов ликуючи лікує, як досхочу нап’єшся,
Занозу видалить із серця й коханням озоветься.
Вона серйозна й жартівлива – така багатолиця,
Тому із пристрастю обурень чимдуж на зовні рветься.
Як той маленький вітерець, що й полум’я осилить
Отак любов хоча й слабка, та почуття окрилить.
Бо вітер той, хоча й без сил, і полум’я погасить,
А ватру, що пала в горах він заревом прикрасить…
Отак любов, що лиш росте підвладна навіть жарту,
Коли ж коханням
забурлить – вже не зупиниш старту.
Чи насмішки, чи поговір, чи сумнів – не погрози…
Кипить вона немов вулкан і не страшні їй сльози!
|