Свічадо часу...
Свічадо часу вимальовує життя, Майстерно відчеканює оправу, На аркуш пише ритм серцебиття, Німий суддя очікує заставу. У моноліті прОжите гуде, Карбує час оманливу личину. На скроні згустки інею кладе, У простір зір вимощує стежину... Оголена душа перед свічадом, І вічний маятник поволі засинає, Остання мить злітає зорепадом, Безсмертя сага вічність розтинає...
Додав: IrunaKohan (02.03.2013)
| Автор: © Ірина Кохан
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 10
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : Так воно і є. З дитинтьва навчена дякувати ГОсподові за все, що мают. Та війна дала зрозуміти, що це потрібно робити щомиті...
virchi : Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними
virchi : Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!) . Ви створили
virchi : Так, маєте рацію. На відстані усе інакше, але справжній біль і страждання - тут, на Батьківщині