Нахилилась хатина, мов спати лягла,
Перекошені вікна і двері,
А колись вона сміхом дитячим жила,
Голоси тут лунали веселі.
Там бабуся виймала з печІ калача
З молоком частувала онуків,
І всміхалися щиро старенькі вуста,
Хоч боліли потріскані руки.
А коли пригортала до себе усіх,
Так світилися очі привітні,
Бо для неї не було своїх і чужих,
Для бабусі ми всі були рідні.
|