ЯНУКОЇДИ
Якісь потвори висадились в місті І проливають кров твою й мою. Одні шоломи. Ні сердець, ні мізків, Ні сумніву,ні честі, ні жалю. Лежать дівчата й хлопці наші ниці На тій бруківці, наче на хрестах І радісно хіхікає з дзвіниці, Що на Софії, двоголовий птах. В Дніпро священний, мимо Межигір'я, Стікає кров'ю українська плоть... Чи бачить з неба це страшне руйнів'я, Всемилостивий наш отець Господь?
Додав: sokil1801 (15.12.2013)
| Автор: © В'ячеслав Шинкар
Розміщено на сторінці : Шинкар В'ячеслав
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1608 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.