Ти дивилась на Захід своїми синіми очима, Схід тримав тебе за жовті рукави, Твої можновладці знизали плечима, Коли люди йшли із ворогом «на ви». Ти хотіла захисту від когось сильного і старшого, Коли тобі розплітали пшеничне волосся, А в обмін чула лиш «Нічого стрАшного», Відросте твоє золотаве колосся. Твою вишиванку топтали і рвали Твої червоні буси падали додолу. Твої землі потерпали від «небратської навали», Шматуючи душу твою кволу. Твої ті сині очі вмивалися слізьмИ, Коли тебе хотіли розтерзати. І лише той народ, що вийшов із пітьми, Не дав тебе повністю й навіки роз’єднати. Він втирав твої сльози, безнадійно гіркі, Прикладав до облитого кров‘ю серця біленьку хустинку, І обіцяв помститись за образи терпкі, Коли ти благала його «Борися, народе мій, синку»! І він боровся і боротися буде за твої ясні очі і довгу косу, За радісний погляд і за позитивні зміни, За чисте небо, за зелену навесні свіжу траву За майбутнє своєї Неньки України!
Це дійсно - крик душі. Серцем писані слова в довільній формі, можливо це щось по-новому, але для мене вірш має певні форми, тому я не знаю як оцінити Ваш твір.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
