Перейти/повернутися до головної сторінки творів Вакуленко-К Обговорення поезії Володимира на форумі Вакуленко Володимир Володимирович (літературний псевдонім Володимир Вакуленко-Капитолівський) народився 1972 року в селі Капитолівка в сім’ї робітників. З 1979 по 1987 рік навчався в Капитолівській неповній школі, з 1987 по 1989 в Червонооскільській ЗОШ.
З 1991 по 1992 рік був в лавах радянської, а згодом Української армій. Працювати Поезійною творчістю зацікавився ще 2-го класу, але знайшов себе на цій ниві тільки з 2003 року.
Вивчає історію України. Поезія це його кредо, або точніше сенс життя. "Без неї і мене не буде" - пише Вакуленко-К.
Зараз Володимир проживає у передмісті Львова. 
Болюче серце Війна відлунала, але вибухи ще й досі кружляють чорними воронами в Душі. Це не полум'яні згадки в ній – в житті випадки страшніші, але серце пам'ятає всі рани того гієнного вогню. Гоповосіч була нізащо... Серце стало сильне, але, мабуть, безжалісне. Безжалісне насамперед до свого охоронця – тіла. Воно не навчилося пробачати, тож інколи робить непередбачене зло тим людям, які пробачають все. Іноді хочеться напитися справжніх емоцій, але чашу хтось випиває раніше. П'єш із чужої, а потім розумієш, що це чаша божевілля. Заплакало сильне серце сльозами невимовного розпачу: «Чому, навіш,о?» "Частину себе віддало, і навчило лице одягати найкращу маску, а іншу частину спорожнюють думки. І стало воно ще міцніше за Говерлу, але ніколи горам не бачити, як болить. Спробувало воно поринути в блуд, але перестало себе поважати, бо ніжності там не знаходило. І ходить серце по світу, стиха порипує сніг, але воно вже й його не чує.
- Зміниться, все зміниться,- шепочуть йому скляні дерева.
- А коли?
- А ми не тобі - відповідають, - ми так чекаємо весну, йди собі, ти нам заважаєш!
- А куди я піду?
- Тебе знайдуть!
- А в кого запитати?
- Тільки у себе!
Повернулося серце, хотіло зникнути, але ж бо не пускає друга половина. І стало воно жити так як і раніше, тільки ще божевільніше стало. Згодом забулася друга половина всіма, і охоронець хутко почав сивіти, підходила старість. Серце почало вчитися жити тільки для першої половини. На жаль, друга половина знала свою роль, та не розуміла свою ціль і для чого вона! Забагато в світі таких сердець, щоб їх зрозуміти - недостатньо часу, навіть надії на допомогу в порожніх скринях безпритульного світу...
| 
у Вас 
0
