Ще в місті палять осінь, а за містом Вже йде зима… Холодним білим змістом Наповнює осиротілий світ, В якому я, у однині з собою, Самотність перемелюю з журбою На грубих жорнах посивілих літ. І спогади, мов борошно крізь сито, Всі до останнього, підуть зимі, як мито За ту веселу посмішку твою, За подих, погляд, чи єдине слово, Яке ніхто, ніяк, ніколи знову, Хай навіть у казковому краю, За всі скарби не зможе повторити! Бо серце, ще не стомлене любити, В уламках криги бачить тепле літо, І відчуває знов любов твою.
Що б не палили за містом, а дим від спаленого заповнює душу невловимим щемом... Декому вдається цей щем зловити. Нині - це ти, Сергію. Гарно вийшло, вправно.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
