Задощило небо і земля розмокла, І лягли тумани берегом ріки На холодні води й комиші пожовклі, На стерні колючі золоті голки. Посивілі трави у сріблястих росах Похилили стебла низько до землі, А над головою чую стоголосе Крумкання печальне сірих журавлів. Полум’ям багряним пелюсток жоржини Не зігрію руки у студений час. Зовсім невеселу, бачите, картину Восени малюю, друзі, я для вас. Потекли поволі тихим падолистом Яблуневі сльози у німих садах. І не видно нині в далечі імлистій До стрімкого літа спопелілий шлях…
у Вас, Вікторе, певно був такий настрій, як в мене зараз. Щось так невимовно сумно стало, невже починається осіння хандра? Звісно, гарний вірш, як завжди вмієте зачіпити за живе, але давайте краще про щось життєстверджуюче.
Тамара та-а-ак співала, що і я чула! (голосок такий приємний має Я б Вас, Вікторе, " Шишкіним в поезії " назвала - так вимальовуєте свої пейзажі, що аж крумкати (як оті журавлі) хочеться!
Ох і співала по Скайпу , а Катруся так сміялася, що я аж розхвилювалася, щоб із стільця не упала. але ж вірш співучий, якщо не враховувати моіх вокальних даних.
лірична осінь заглядає в кожну душу , час іде і не спинити день
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
1
Співала Ваш вірш. Мелодія сама наспівалася.
Я б Вас, Вікторе, " Шишкіним в поезії " назвала - так вимальовуєте свої пейзажі, що аж крумкати (як оті журавлі) хочеться!
, а Катруся так сміялася, що я аж розхвилювалася, щоб із стільця не упала. 
