Наполохали сни – розбудили Мене запахи й звуки весни. Появилось натхнення і сила Рветься зовні з душі глибини У квітневі світанки прозорі, За якими – травневий розмай… Як чекав на цю пору ще вчора, - Краще, друже, мене не питай! Весна снилася часто ночами, Мов омріяна давня любов. Їй навстріч у зажурі й без тями Я у мріях летів, а не йшов. Поспішав на побачення з цвітом Розбуялих духмяних садів, - Щоб загоїти рани й зігріти Свою душу теплом гожих днів. Поспішав, як із вирію птиця До свого поспішає гнізда. Наче бранець на волю з в’язниці, У всі вікна її виглядав. І ось зустріч сьогодні із нею, Несподівана й ждана така. Розлилася, мов повінь, землею Гомінка й різнобарвна ріка. Молодим нею зваблений вільно, У весняній красі потону. Я – одвічний її підневільний, - Зустрічаю квітучу весну!
Може й ти прокинешся, Софіє? Годі сумувати... Я в середу збираюся у відрядження, побачу туманні світанки в інших краях, може вдасться й заховатися в них, адже - ВЕСНА!
Давно помітив, що чомусь люди чекають на Новий рік та на весну, мала кількість - на літо, і зовсім не знаю людей, котрі нетерпляче ждуть на осінь і зиму... Чому так? Весна, справді, чарує і зваблює всіх. Дякую тобі, Андрію.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
