Сумувала весна, у
зажурі за суконьку смикала,
І росою сльозини
текли на поснулі світи...
Іще вчора сама
проганяла морози і віхолу,
А сьогодні вже їй
доведеться за обрій піти...
Сумувала весна,
прикрашала волоссячко зеленню,
Зігрівала і
пестила миле, мале кошеня,
Її час відлітав,
а лишитися довше не велено,
І прощалася з
лісом, і йшла десь у світ навмання...
І ніхто не
окликне, не спинить, і постать забудеться,
Тільки пролісок
якось у травах на згадку мигне,
А весна буде йти
по зелених, замріяних вулицях,
А за нею – пригріте
кошатко – частинка мене...
|