Літо ж пам'ятають не дощем, літо ж пам'ятають – урожаєм...

Олена Матушек

Прошуміла слава, ніби дощ,
Висохли дороги і калюжі.
А зрадлива злива крила дужі
Вже над іншим іменем полоще.

Все минає, бо, як не ростем,
Лиш відлуння в полі залишаєм...
Літо ж пам'ятають не дощем,
Літо ж пам'ятають – урожаєм...

Вікторія Клементовська народилася на Чернігівщині. Закінчила Київський медичний інститут. Працює педіатром районної лікарні в селі Дядьковичі на Рівненщині. Очолює обласне літературне об'єднання «Наше коло».

ЦЕ ЛІТО

А вже наступають обжинки –
І літо від нас відлетить.
Уже не сунички – ожинки
Скуштуєш, якщо закортить.
Для когось повториться знову,
Для тебе загубиться й слід.
І скільки ще тої любові...
І як не зненавидіть світ?
Це літо, зі злота відлите,
Блищить – що аж ріже в очах!
Це літо ще буде боліти,
А осінь научить прощать.

Ірина Лобовик:

***
Літо. Суничні і сонячні дні.
Зрідка гроза долетить ненароком,
схрестить у небі мечі вогняні —
і втихомириться. Тиша і спокій.

Літо зелене. Вечірня пора
дише теплом і накошеним сіном.
Котиться з неба прозора зоря,
падає квіткою в сонну долину.

А при долині червневі сади
кронами в небо високе підбились.
Зіронько ясна, до мене впади,—
в червні суничнім і я народилась...

Леонід Кльосов

ЛІТО НА ГРЯДЦІ

Усеньке літо кланяюсь землі,
Молюсь щоденно, аби щось вродило.
Чабанський син, що виріс у ріллі,
З любові до землі зростають крила.

У грядці риюсь, мрію долілиць.
І, колінкуючи, осота викорчовую.
Весна подала доленосний клич,
Тож кожну грудочку пучками відціловую.

Щоранку випасаю злих жуків, -
Під пахви їх, рябесеньких, лоскочу,
Легеньким віничком,- охоче-не охоче,-
Щоб розсмішити товстих жерунів.

Вони стрибають у сачок поскоком.
(Ви так набридли, капосні жуки)
Нині, без вас ніхто не робить кроку
На наші,1 захімічені грядки.

Усеньке літо кланяюсь Землі,
До болю вигинаю свою спину.
Змиваю піт, що в очі ллє мені,
І дякую Дажбогу неодмінно.

Василь Грінчак

***
Літує літо у липневім цвіті,
Гречки медами пахнуть звіддаля,
Вже зажовтіли ниви і поля,
Десь перепілка пітькає у житі.

Після дощу розморена земля
Лежить і слухає, що робиться у світі,
Ласкаве сонце спиниться в зеніті
І дивиться, як грається маля...

І кожний день – як подих дозрівання,
Година кожна – як пора чекання
Ось-ось почнуться у полях жнива.

Тре агроном в натрудженій долоні
Вусаті колоски. Зерно уповні,
Немов янтар, на сонці ожива.

Платон Воронько

***
За літо стомлена мілесенька ріка
Вповільнює ходу свою синяву.
Вона не мріє про дніпрову славу,
Не тішиться стрибками з лотока.

Але коли в закови забере
Зима їй ноги і ласкаві руки,
Ріка обуриться:
«За що терплю я муки?..» –
І повінню кайдани роздере.

В тім герці волею наповниться душа,
А тіло силою наллється молодою, –
Ріка млини затопить до коша,
А може, й греблю пустить за водою.

Сергій Негода

ВІННИЦЬКЕ ЛІТО

В’юнка берізка перед містом.
У зелені озер всі снасті.
Б’є трясогузка, – з нею сом
ніяк не може вгамуватись.

Вітер розбурхає болота.
День – наче диво, а на сонці
серед озер одна голота
пливе, неначе мара в топці.

Акації у пінних мурах.
І перед ними дзьоро круку.
Загублена тремка бандура.
В очах кацурики від звуку.

З перлини вислизнула геть,
зірвалась щука і в момент

шусть в озеро. Бандурі – смерть.

Юлія Баран народилася у селі Мельники-Річецькі Ратнівського району Волинської області в сім’ї лісника.
Навчається на філологічному факультеті Волинського державного університету ім. Лесі Українки.