Коментувати також можна з та

Сб, 21/09/19, 10:56
Меню сайту
Категорії каталогу
Поезія Шевченко Тамари [56]
Василенко Любомир [35]
Опацький Михайло [36]
Луцкова Світлана [35]
Лях Руслан [19]
Опитування для Вас:
Дайте оцінку сайту української поезії
Всего ответов: 603

І як без статистики?
загрузка...
ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Поети Італії категорії та розділи української поезії, українська проза Поезія Шевченко Тамари
 

Хіба у такому віці кохають?
- Надю! Поглянь, чи підходить ця краватка до моєї сорочки? – просив Ігор дружину, яка ще поралася на кухні.
- Та що ти, краще вже сіру одягни, вона має такий відтінок, як твій костюм.
- Не чекай мене ввечері, бо сьогодні прийматимемо новий будинок, потім корпоративна вечірка. Повернуся пізно.
- Не хвилюйся, у мене сьогодні нарада, то теж буду невчасно.
 
  До таких розмов їм не звикати, але сьогоднішня особлива для обох... Він уперше у житті зважився на те, чого не знав, не розумів і не міг навіть уявити раніше. Якась невідома сила штовхала його до незнайомої жінки: щирої, відвертої, доброї, із якою у нього, здавалося, стільки спільного...
  Ігор і Надія завжди довіряли один одному. А як інакше? Двадцять сім років разом, двох дітей одружили, старша вже й онукою нагородила. Але вони ще молоді, тільки п’ятдесят відсвяткували. Ще з дитинства були разом: гралися в одному дворі, ходили до одного класу, вчилися в одному інституті, тільки на різних факультетах. Одружилися на останньому курсі, працювали, виховували дітей. Коли діти закінчили школу, то хата стала неначе пустелею...
  Він – солідний діловий чоловік, завжди охайний і доглянутий. Вона – сучасна жінка, добра господиня з гарним смаком та теплою привітною усмішкою. Усі їм заздрили, але подружжя не зважало ні на кого, бо думали лише про дітей і сімейний затишок. Здавалося, життя тільки починається. Спочатку були маленькі діти, які не давали спокою ні вдень, ні вночі. Підросли – то вже було зовсім не до особистого життя: у невеличкій двокімнатній квартирі з тонкими стінами батьки боялися навіть поворухнутися у своїй кімнаті, бо діти усе розуміли.
  А зараз? Зараз вони лише удвох. Як раніше чекали таких хвилин, щоб у квартирі залишитися самим! Тепер - вільні! Вільні? Вільні... Здавалося б, насолоджуйся життям, живи, кохай, як не мав часу раніше. Але... Коли вони в останній раз? Ні, Ігор уже не пам’ятає. Не правда, що у нього зник інтерес до жінок, він ще живий, поглядє на красунь, але завжди залишається вірним своїй Надії. У чому ж справа? Чи любить він її? Звичайно, любить, як жінку, з якою 27 років прожили пліч-о-пліч, була коханкою, подругою, хорошою господинею, яка щоранку готувала сніданок, слухала про справи на роботі, давала поради, прасувала сорочки, народила йому гарних і розумних діток, їздила з ним у відпустки. Так, він її кохає, та чомусь увечері дивиться телевізор, поки дружина сама не засне у ліжку, а Надя, коли чоловік вимикає телевізор, робить вигляд, що вже заснула. Що сталося? Як могло дійти до такого? Обом ще сняться еротичні сни, але потяг один до одного десь зник.
  Надія працювала адміністратором туристичної фірми, часто спілкувалася з гарними чоловіками, та для неї Ігор був єдиним. Тільки останні роки, коли діти покинули батьківське гніздо, не могла пригадати моменту, як почалося оте «не хочу» в її єстві. Це так жахливо... 
  Місяць тому на роботі її думки не покидали слова «кохання – зрілість». Вона набрала їх у пошуковій системі і відразу натрапила на форум, де обговорювалося питання: «чи можливе кохання без у зрілому віці?». Надія була вражена відвертістю тих, хто писав про свої почуття, розповідав про себе так відкрито. Найбільше їй сподобалися дописи чоловіка з дивним іменем Ядан:
 
  - Іноді мені здається, що дружина не кохає мене, бо каже, що зморена і хоче спати, що болить голова, що рано вставати...
  Нічого нового, Надія так її розуміє. Не втрималася, зареєструвалася на форумі, і ось вони вже удвох ведуть діалог.
  - Припустимо, що твоя дружина каже правду, але чи зможеш пригадати, коли останній раз цілував її, як повертався з роботи, коли дарував їй квіти, не враховуючи свята, коли ви разом готували вечерю?
  - Послухай, хто ти така, щоб мене вчити? Хто тобі надав право ставити такі запитання? - А ти хіба для себе пишеш?
   - Але й не лише для тебе! - Добре, тоді й не читатиму!
  
Наступного дня вони знову на форумі: - Тобі чоловік теж давно не дарував квітів? - ......
  - Ласкаві слова теж вже давно не чула?
  - Та чого ти причепився? Не пам’ятаю, коли останній раз він дарував квіти. Був час, що я уникала ласкавих слів, бо діти поруч, а в сусідній кімнаті чути усе...
  - Кажеш, що чоловік винен...
  - А хто ж? Він прийде з роботи і на диван, а мені треба поратися в хаті, дітей приспати. Коли прийду до ліжка, то вже не до того. Які там ніжності? Хоча так хотілося романтики...
  - Чоловік тобі зраджував?
  - Тебе це не обходить.
  - Хіба ти не хочеш поговорити про це?
  - А ти зраджував своїй дружині?
  - Я не відповідатиму не це запитання, бо якщо скажу «Ні», то ти не повіриш, а якщо скажу «Так», то послідує відповідь: «Усі ви такі»
  - Який ти передбачливий.
  - Ти йому зраджувала?
  - Він у мене був першим і єдиним чоловіком.
Наступного дня знову «випадкова» зустріч на форумі: питання-відповіді, роздуми, поради.
  - Дякую за відвертість. Знаєш, мені дуже цікаво з тобою спілкуватися. Може, зустрінемося і допоможемо один одному розібратися у самих собі.
  - Не знаю, я боюся.
  - Чого ти боїшся? Ми підемо в людне місце, хоча б у кав’ярню.
 
   Надія розуміла, що зустріч із невідомим і таким відвертим чоловіком ні до чого хорошого не доведе, але внутрішній голос підказував їй написати: «Так». Вони домовилися зустрітись у невеличкій кав’ярні на другому кінці великого міста, де їх ніхто не знав. Надія заходила туди, коли їздила в лікарню відвідувати свою подругу. Тому вирішили після роботи замовити по телефону місце у найглибшому куточку, щоб поговорити спокійно. Номер столика, який обрав її співрозмовник, був символічним. Номер двадцять сім, як двадцять сім років подружнього життя. Невже це кінець ? 
  Після роботи вона ніяк не наважувалася вийти з кабінету, серце щеміло, виривалось із грудей від страху та емоцій. Надія почала пригадувати найкращі моменти, які вони прожили з чоловіком, а їх було так багато! Чи варто їхати на ту зустріч? Врутрішній голос наполегливо штовхав до маршрутки, яка їхала у потрібному напрямку...
  Машина зупинилася навпроти кав’ярні, з неї вийшла гарна жінка середніх літ, яка була чимось схвильована, вона підправила зачіску легенькими дотиками пальців і рішуче відкрила двері...    
  Офіціант показав замовлений столик, за яким Надія побачила ... свого чоловіка. Не можна описати все те, що відчували двоє у цю хвилину. Вона кинулася в обійми Ігоря, а той схопив її на руки і почав кружляти під спокійну мелодію, яка грала у приміщенні.
 
  - Мабуть, коханці, - прошепотіла юна дівчина за сусіднім столиком своєму нареченому.
  - По чому це видно?
  - Бо в такому віці не кохають...
 
    А вони кохали, не зважаючи ні на кого і ні на що, бо всі проблеми вирішили ще на тому форумі. Їм знову було вісімнадцять, і вони щойно «відкрили» один одного.

Додав: shetamara (28/06/10)
 
Розміщено на сторінці: Поезія Шевченко Тамари
 
Переглянули твір - 1791 чол.
 
  
  у Вас # закладок

автору
за твір:

 

Ключові (?): Інтернет знайомства, зрада., кохання

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 19
avatar
1 allagrabinska • 19:52, 28/06/10
Тамарочко, ти написала про мене!!! На більше немає слів!!! confu9
avatar
8 shetamara • 00:26, 29/06/10
Алло, головне, щоб у подружжя був діалог, тоді в усьому можна розібратися. Чи не так?
А у нас, у жінок і чоловіків, не завжди на це вистачає сміливості та мудрості. smile
avatar
12 allagrabinska • 10:48, 29/06/10
Тамарочко, нас усіх заїдає побут !!! smile
avatar
2 COCODE • 19:59, 28/06/10
Я чогось уявив другий кінець......Але цей кращий набагато up
А на запитання чи варто їхати , хочеться дати лише одну відповідь.....ВАРТО tongue tongue tongue
avatar
6 shetamara • 00:20, 29/06/10
Міша, ну як би це я могла другий кінець написати після критики на "Мінеральці"? Тоді нами би прийшлося усім сайтом їх мирити. :)
avatar
3 45tom • 19:59, 28/06/10
Алло, не тягніть усю ковдру на себе, там і моя історія, хоч частково, але є!Дякую Тамаро! hands hands hands
avatar
4 allagrabinska • 20:14, 28/06/10
Ой, Олексію, вам ще ранувато... :)
avatar
5 45tom • 20:27, 28/06/10
То, я ж написав, що частково...
avatar
7 shetamara • 00:22, 29/06/10
Частково, бо ще не зустрілися у кав"ярні.Нічого, ще є час. yes
avatar
9 ЛюК • 06:11, 29/06/10
На превеликий жаль, Тамарочко, не всі можуть спілкуватися через форум. Проблема залишається і кінцівка далеко не така, яку пропонуєте Ви...
avatar
13 shetamara • 14:04, 29/06/10
Людо, кожен читач по-своєму правий. Не можемо ж ми думати однаково і робити однакові вчинки. up
avatar
10 К@труся • 06:59, 29/06/10
Оповідання перечитувала декілька разів... І кожного разу плакала... Дуже романтична історія, і завершення її саме таке.
Щодо коментаря ЛюК... Знаю, Тамаро, що на якомусь іншому сайті Вам написали також схожий коментар. І я тоді обурилася. Адже, по-перше, це історія про конкретну пару, у якої тепер проблем немає. Усе пробачилося і вияснилося. Кажете, в житті такого не буває? Тоді перечитайте коментар Алли Грабинської. А взагалі мистецтво існує заради світла душі. На досвіді "Мінералки" можна впевнено сказати, що ми ще все-таки прагнемо до цього світла. І це добре, бо негатив, розчарування і темрява і так постійно підстерігають нас на кожному кроці.
avatar
14 shetamara • 14:09, 29/06/10
Спочатку і я думала їх посварити і зробити кінцівку інакшою, але... Вони ж ішли на зустріч не заради зради, а для того, щоб розібратися в собі. Це знали Він і Вона. До чого б довела сварка? Не розвелися б, це точно, бо спільний дім, сім"я, онука. Чи знайшли б щось краще? Маю сумніви. Тож додала їм мудрості, от вони й зраділи, що хоч так зрозуміли свої помилки, що "обоє рябоє"...
avatar
11 Sofi • 09:16, 29/06/10
В житті іне таке буває!
У мене не було, але я знаю, що неодмінно може трапитись! От!!!
avatar
15 shetamara • 14:10, 29/06/10
yes
Дякую, Софійко.
avatar
16 aleksgun • 15:08, 29/06/10
Тільки в кінці "одне одного". Сучасна інтерпретація однієї відомої опери. Дуже мило...
avatar
17 shetamara • 18:21, 29/06/10
Шукала в Інтернеті різницю між "один одного" і "одне одного" - не знайшла. Якщо хтось може пояснити - допоможіть... Щось я зовсім заплуталася... confu9
А про оперу теж нічого не знаю, просвітіть, Алло. :)
avatar
18 octava • 00:01, 01/07/10
А закінчення - саме таке, про яке мріється. Може, і неважливо, що у житті все по-іншому. Погоджуюся із Катрусею.
avatar
19 shetamara • 00:32, 01/07/10
Так воно й є! :)


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")


             Украина онлайн


Форма входуу
Логін:
Пароль:
Інформації:     
Випадкове ВІДЕО з сайту:
Колискова "Колисанка ночі"
00:02:51

ПОНОВЛЕНІ ТЕМИ ФОРУМУ:

ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Twitter, Тел.: 068-083-95-79
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

загрузка...

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz