Коментувати також можна з та

Сб, 21/09/19, 11:50
Меню сайту
Категорії каталогу
Поезія Шевченко Тамари [56]
Василенко Любомир [35]
Опацький Михайло [36]
Луцкова Світлана [35]
Лях Руслан [19]
Опитування для Вас:
Як Ви дізнались про сайт?
Всего ответов: 422

І як без статистики?
загрузка...
ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Поети Італії категорії та розділи української поезії, українська проза Поезія Шевченко Тамари
 

Стара гойдалка
Сумно старій гойдалці. Колише її вітер, наспівуючи дитячу пісню, шелестить листя, неначе шепоче про якісь таємниці. А от колись... Уже від спогадів стає веселіше, і товста гілка починає колихати потерті мотузки у такт пісні, піднімати їх, немов колихати дівчатко, що гойдалося тут, поки не проросли крильця:
- Бабусю! Подивіться, я вмію літаааати! – кричала Лариса затуливши очі і її радісний вереск злітав iз гойдалкою уверховіття дерев. Так вона виплескувала своє задоволення. Платтячко, як той метелик, пурхало і тріпотіло із кожним злетом, тоненькі косички, підв’язані жовтими кісниками, розліталися в обидві сторони, а рученята міцно трималися за віжки, які ще покійний дід Петро попросив у конюха .
- Гойда-гойда-гойдаша,
Де кобила, там лоша,
Там печене порося
Розкувікалося! – приспівувала бабця, а Лариса сміялася із того печеного поросяти.
Сьогодні баба Ганна плакала від щастя. Лідка, поштарка, принесла їй пакунок від онуки. Відкрила його, а там різні закордонні подарунки: оливки у баночках (навіщо вони їй, не розуміє старенька того смаку (солені огірки все одно смачніші), цукерки із дивними назвами, дві здоровенних та тонких хустки, які бабі соромно було б і одягнути: «Здуріла, - скажуть люди, - що на старості літ вирядилася, як дівка на виданні». А ще, фотографії. Як не радіти? Її маленька Ларочка тут, як актриса, одягнена по-міському, на високих каблуках, тільки спідниця дуже вже коротка. Дивиться баба на ті фотографії, сльози фартухом витирає та розказує Лідці:
- Тільки й тримає мене на світі ця дівчина. Дочекаюся її, тоді можна і покидати цей світ. Бо куди ж повернеться дитина, як мене не буде? Дочка, Марія, померла під час пологів, одненька вона у мене була, добре, що хоч дитина вижила, а я доглянула. У хаті дві скрині рушників навишивала на придане. Повернеться, вийде заміж, буде щасливою... Тільки й тримає мене на світі ця дівчина...
Таку розповідь Лідка чула вже не вперше, бо старенька розказувала кожного разу, коли поштарка зупинялася біля неї . Жалко було бабу, жила лише минулим. А де ж тепер та онука, чи повернеться вона до рідного дому? Люди кажуть, що поїхала дівка до Москви продавщицею працювати. Довго вісточки від неї не було, а баба Ганна так чекала!. Тоді й сталося щось із головою: виходила у двір і розмовляла з гойдалкою, бо бачила на ній маленьку Ларису. Бувало, розказувала їй свої забавлянки чи казки, співала пісеньки про Галю, яку козаки забрали з собою у далекі краї, про калину, яка просла на чужині. Здавалося, як і раніше, слухала їх онука і казала бабусі:
- Рідненька моя, я від тебе нікуди не поїду, не покину тебе. Ми будемо завжди разом, мене ніякий козак не обдурить, я розумна! – щебетала дівчинка й обіймала її малими рученятами. 
Баба Ганна частково втратила зір, тому не могла читати, а коли поштарка приносила листа від онуки, зупинялася і читала про те, як живе Лариса на чужині, як сумує і хоче повернутися до рідненької бабусі. Але старенька забувала і наступного дня вже знову починала виглядати Лідку, питаючи, чи не принесла вона їй хороші новини, або якогось листа:
- Сьогодні для вас немає нічого, але ви чекайте: пишуть, пишуть, - відповідала поштарка звичною фразою.
- Ох, і розумна ти, жінка. Звідки ж ти знаєш, що пишуть.
- То побачите завтра, коли листа принесу.
Так і чекала вона на те «завтра», добре, що не пам»ятала скільки часу пройшло: день, тиждень чи місяць... Головне, що завтра отримає!
А сьогодні баба Ганна плакала від щастя... ЇЇ онучечка, єдина кровиночка, такі подарунки для неї приготувала!
- Нехай їй Бог допомагає і береже від лихого духу, нехай відгонить від неї усе зло і поганих людей, нехай дає щастя та здоров»я. - Слухала Лідка ті причитиння і сама плакати починала: у неї ж бо двійко діточок ростуть.
- Візьми, доню, трішки цукерочок своїм дівчаткам, мені ж не можна солодкого, а твої радітимуть гостинцю. Від зайчика, скажеш. Пям»ятаю, я завжди у кишені кілька цукерок носила, а коли приходила додому, Лариса відразу назустріч бігла і заглядувала, що там за гостинець. Вона лампасейки* любила. А як до школи пішла....
Баба почала вкотре розказувати історію, як онука коліна побила та плакала, поки вчителька цукерку не дала, але Лідка поспішала, тому подякувала стареньку за гостинці та й пішла пошту розносити.
Наступного дня захворіла баба Ганна. Лікар казав, що слабка дуже, що небезпечно їй на вулицю виходити, щоб не впала, бо, не доведи господи, зламає собі руку чи ногу, що тоді робитиме? Друзі приходили її провідувати, носили їжу, поралися біля господарства. Що там того господарства? Десяток курей та старий собака.
Із часом, хвора й зовсім злягла, ні на кого із відвідувачів не звертала уваги, а тільки дивилася на Ларисочкину фотографію і розмовляла з нею:
- Не сумуй, моя хороша, бабуся скоро видужає, пиріжечків із маком тобі напече, ти ж їх так любиш.
Напекли пиріжків, тільки не для Лариси, а бабі на похорон...
Сумно старій гойдалці. Колихає її вітер, наспівуючи дитячу пісню, шелестить листя, неначе шепоче про якісь таємниці. А от колись... Уже від спогадів стає веселіше, і товста гілка починає колихати потерті мотузки у такт пісні, піднімати їх то взад, то вперед, немов колихати дівчатко, що гойдалося тут, поки не проросли крильця.
Лариса прилетіла вже після того, як бабусі дев»ять днів відправили, зібрала усі фотографії напам»ять про дитинство, відпустила собаку, щоб не скавулів, роздала стареньке хатнє добро сусідам на згадку, замовила огорожу для могили. Усе зробила, як годиться, то час і повертатися.... Вже й таксі чекає біля двору, а вона сіла на гойдалку, вітер колише її довге та блискуче волосся, і почала співати пісню про печене порося. Байдуже, що подумають, а вона знову, хоч подумки в дитинство повернулася!
«Ти скажи, скажи, калино,
Як попала ти сюда.....» - співала вже нову пісню молода жінка, учепившись міцно за віжки старої гойдалки.
Вже й стемніло, таксист отримав плату за час, який витратив на чекання пасажирки, що так і залишилася сидіти на гойдалі, відв»язаний Дозор терся біля ніг молодої господині та чекав заслуженої вечері, у сусідньому будинку погасло світло:
«Люлі, люлі, люлі,
Всі дітки поснули,
Тільки моя доня
Не спить не дрімає
Очками моргає,
З котком розмовляє.
Аа-аа-а...»
Сумно було старій гойдалці. Колихав її вітер, наспівуючи дитячу пісню, шелестіло листя, неначе шепотіло про якісь таємниці. А тепер...
Не затихає дитячий сміх та гамір у Ларискиному дворі, бо рушники, які вишивала баба Ганна, принесли щастя онуці. Нічого, що старенька не дожила до цього часу, але на її доглянутій могилці ростуть квіти і завжди лежать лампасейки, як гостинець від зайчика.


Лампасейки – тверді цукерки, типу «Дюшес», «Барбарис»

Додав: shetamara (20/08/10)
 
Розміщено на сторінці: Поезія Шевченко Тамари
 
Переглянули твір - 2284 чол.
 
  
  у Вас # закладок

автору
за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 22
avatar
1 Sofi • 13:21, 20/08/10
Я аж розплакалась, Тамарочко!
avatar
2 shetamara • 13:30, 20/08/10
Не треба плакати, вона ж залишилася. smile
avatar
3 jakov-buga • 18:26, 20/08/10
Хоч гойдалка і стара,пані Тамаро,але віжки від конюха ще міцні.Спасибі за кількахвилинні приємні миттєвості.Вам *рукоплєщет*
Недригайлів. hands hands hands hands hands hands
Хоч ,звичайно, оповідання ще потрібно причесати . :)
avatar
5 shetamara • 19:27, 20/08/10
up Якщо чесно, то кожного разу, коли перечитую, то й підчесую :) Але своїх помилок не завжди видно... shy
Дякую за уважне читання.
avatar
4 traistamihai • 18:38, 20/08/10
Чудово Пані Тамаро, хоч оповідання, як вже сказав і пан Яков, треба прочесати, але це дрібниця, поздоровляю вас і бажаю творчої наснаги.
З повагою Михайло Т.
hands hands hands hands hands
avatar
6 shetamara • 19:28, 20/08/10
Дякую Вам.
Старатимуся. yes
avatar
7 К@труся • 20:37, 20/08/10
І я плачу... Вже й туші на віях нема, навіть зі щік змилася слізьми. Давно я так не плакала, Тамаро... І знов у Вас кінцівка сумна... Знову проза життя... Настрій у мінусі зашкалив... Але інакше не можна... На жаль... Дякую за емоції. І за чудове оповідання оплески(солоні, правда).
avatar
8 shetamara • 22:20, 20/08/10
Ну, Катрусю! Знову не вгодила? :) То вже кажи мені щасливі кінцівки, а я початки писатиму... confu9
avatar
9 К@труся • 22:30, 20/08/10
Ну, тоді я Вам не буду коментарі писати. Або писатиму не те, що думаю. :( Як Вам така кінцівка?
Я дуже люблю все, що Ви пишете, правда.
avatar
10 shetamara • 22:34, 20/08/10
Ні, ні, Катрусю, пиши правду! Мабуть, я більш трагічна в прозі. Що ж можу із собою зробити...
avatar
11 45tom • 22:47, 20/08/10
Дякую Тамаро!Я очікував що буде хороша проза(після того як прочитав шматочок у скайпі), але весь твір прочитаний зараз перевершив мої очікування...Мабуть проза - це твоє.А причесати можна і потім, з часом.Свої помилки дійсно не видно. hands hands
avatar
13 shetamara • 12:12, 21/08/10
Дякую, Олексію.
Як не причесуй, а у кожного свої смаки. :)
Тому прислухаюся до усіх, а роблю по-своєму. Як сказав мені колись один автор:"Якщо виправляти і слухати усіх, із часом, твір свій не впізнаєш. confu9
avatar
15 45tom • 15:55, 21/08/10
Вибачаюся, а це випадково був не я? cool
avatar
17 shetamara • 21:52, 21/08/10
...або ми... :)
avatar
12 Did • 11:31, 21/08/10
Отак і мене колись рідна бабця не дочекалася, розповідала потім рідня. Приїхав онук до рідного села після її смерті та поховання, як твоя героїня, Тамаро... Згадалося зараз через твоє оповідання давнє, трохи призабуте своє.
Написано переконливо правдиво, читається із задоволенням і легко.
up hands yes
avatar
14 shetamara • 12:17, 21/08/10
Складне життя... Тому старалася не засуджувати Ларису за те, що не була уважною до бабусі. Виправляється тепер. Якщо баба Ганна бачить усе із небес, то простить ій.
А Ви хороший син, то, думаю, що й онуком були хорошим.
avatar
16 allagrabinska • 21:47, 21/08/10
Наплакалась, Тамарочко!!! Кінець несподіваний. Браво!!! hands confu9 up
avatar
18 shetamara • 21:53, 21/08/10
Дякую, пані Алло! А Ви щось останнім часом нічого не розміщуєте. Чи прохолоди чекаєте?
avatar
19 COCODE • 20:54, 22/08/10
Я не плакав, але пройняло shy . Мені сподобалося дуже. Молодець.
Таке життя. І закінчення до вподоби up
avatar
21 shetamara • 20:57, 24/08/10
Дякую :)
avatar
20 natalya-gurkina • 08:28, 23/08/10
*смайлик що плаче*
5!
avatar
22 shetamara • 20:58, 24/08/10
Дякую, Наталко!


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")


             Украина онлайн


Форма входуу
Логін:
Пароль:
Інформації:     
Випадкове ВІДЕО з сайту:
Стих Александра Кобылякова "НЕ БРАТ...
00:01:13

ПОНОВЛЕНІ ТЕМИ ФОРУМУ:

ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Twitter, Тел.: 068-083-95-79
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

загрузка...

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz