ПОЕТИЧНИЙ ФОРУМ

RSS    Правила форума   Вт, 13/04/21, 09:39
 
Поновлені теми
 
        

пошук по сайту:

 

 
НОВІ СТОРІНКИ ТВОРІВ:

Лариса Василишина
Анатолій Василенко
Яковлева Наталка

 
форум сайту Анумо знову віршувать! » Поезія - це завжди неповторність » Поетична майстерня. » Нові імена (Вірші, які мені подобаються.)
Нові імена
virchi    Date: Нд, 18/05/08, 22:55 | Message # 46
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адміни
 
Повідомлень:
1674
Просто скопіював їх адресу і вставив як малюнок.

Ось адреса цього малюнку: http://virchi.pp.net.ua/smile/10-.gif
А як розміщувати фотки на нашому сайті - читайте у розділі "Питання - відповідь".


... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
 


Life-Proza    Date: Пн, 19/05/08, 13:03 | Message # 47
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Заблоковані!
 
Повідомлень:
298
Дякую тепер все зрозуміло

Proza efekt
 

загрузка...

natalya-gurkina    Date: Сб, 24/05/08, 13:38 | Message # 48
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
virchi, "Вірш "Янгол та Вона" - не сподобався самим змістом вірша - не сприймаю такі теми"
У кожного свої уподобання)))) Я його напамять знаю! ))))) І з автором асоціація саме по цих рядках)))) Так що так))))


Всім гарного дня;) ))))
 

загрузка...

iNDi    Date: Нд, 25/05/08, 11:37 | Message # 49
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
8
Телефон, дзвінок, мовчок.
Без питань і помилок.

Без емоцій, без життя,
Гордість, час і забуття.

Страх, кімната, боротьба.
Очі, серце, пустота.

Ноти, пісня, він не знає.
Що зі мною? Це лякає.

Губи, дотик - я літаю.
Руки, голос - я втрачаю.

Відчай, спокій, втрата болю.
Покохай і будь зі мною.

Бардіна Катерина м. Рівне

Додано (25.05.2008, 11:37)
---------------------------------------------
Їй. Для неї і про неї.
Тобі. Для тебе і про тебе.

І буду ждати кожної години,
В далекому чи близькому краю.
Одну тебе, тебе єдину,
Маленьку милу дівчинку мою
Василь Симоненко

…Вокзал. Той самий, який тиждень тому здавалося причарував його, зараз у блідому світлі ліхтарів видавався уже не таким. Те саме місце, де він вперше побачив її з вікна електрички. Її, що тоді, здавалося, стояла перед чимось невідомим, як і він. Те саме місце… Вдалині вимальовувався поїзд. Час додому. Прощавай, мабуть, назавжди... У думках усе: минуле, майбутнє, слова, пісні, вона…

…Догорав травневий день. Звичайний весняний день, коли тисячі людей навколо метушаться, поспішають, самі не знаючи куди. Бракувало святковості, панувала буденність… Лише зелений колір природи – колір спокою, свіже повітря та блакитне чисте небо робили його трохи іншим. Так само, трохи по-іншому жив майдан – збиралася молодь: чекання, разом з ним постійне споглядання на годинник, квіти, обійми, сміх. Він на ньому зайвий, як і, мабуть, наш Кобзар, який уже роками споглядає на місто з монументу.
Через декілька годин на темне небо вийде місяць, хтось запалить зорі. Через декілька годин його тут уже не буде.
Декілька годин тому не стало і її…

Втомлене, але дзвінке «привіт!». Якась схожість в одязі з Пеппі, про яку в дитинстві так і не прочитав книжок… Двоє прекрасно знали, чим завершиться їхня зустріч. Це робило її одночасно і простою, і складною. Лавочка в парку. Мовчання. Він відчував її, складну, глибоку, чисту – так принаймні здавалося йому. Вона так змінилася за місяць! У цих змінах він бачив чи, може, хотів бачити і свою роль. І від цього ще якось важче ставало всередині. Він тягнув час, а, може, просто не вмів, боявся, чекав. Щось стискало його, стискало душу, надавало голосу тремтіння. Вона почала першою – так, мабуть, і мало бути… «Усе?» – він розводив руками, підіймаючи плечі… Розум розходився з душею… Лишалася надія, але і вона наштовхнулася на кригу:
- Ти бачиш нас через декілька років?..
- Ні… - махала вона головою. Вона не вміла брехати.
Навіщо їй усі ці думки, слова, дзвінки? Навіщо ці чекання? Вона ховалася від хвороби, якою хворіє кожен, від якої ще досі не знайдено ніякої протидії, яка вражає так несподівано і минає, залишаючи по собі сліди. Від хвороби, назва якої – кохання. Вона, 18-річна дівчинка, така маленька, не така як усі. Нехай в майбутньому хтось інший покохає її саме за це…
Зустріч тиждень тому уже більше нагадувала якийсь подарунок чи обов’язок, у мріях лишався Львів… Залишаться спогади. Залишаться і вони – він та вона. Але кожен піде своєю стежиною:
- Друзі?
- Так, гарні друзі… – чомусь так і не навчилися дивитися в очі один одній...
Прощання. Не таке, яким він собі його уявляв. Вона так і не поглянула на нього з маршрутки… Дійсно все…
Він просто блукав містом. Тими ж шляхами, що і тиждень тому. Уже сам. Він пам’ятав кожне слово, сказане на тому чи іншому місці. Пам’ятав кожен крок. Пам’ятатиме і вона…
Гарне місто. Гарне і чуже – таким, мабуть, і лишиться…
Майдан, парк, трояндова алея, у фонтані поруч з якою з надією залишив монетку, вуз національного значення, собор. Ні, він тут не за для цього…

Минатимуть дні – її не буде поруч. Залишаться думки, які час від часу забиратимуть спокій. Залишаться сни, в які час від часу заглядатиме вона. Залишаться ранки, в яких перша думка – про неї. Залишаться ці рядки…Квитки, декілька фоток, номери телефонів…

Вокзал. Тісна зала очікування. Біля кас збирається натовп. Решта спокійно спочиває на не зовсім зручних місцях. Чверть на дев’яту. Кожен чекає. Чекає на поїзд, кохання, майбутнє…
Диво! Казка! З’являється вона. Трохи збентежена, підмальовані мокрі очі перескакують з людини на людину. Ось! Не чекав? Він не усвідомлював її намірів. Нічого конкретного в своїх діях не бачила і вона. Вони знеслися один назустріч одному. Обійми, сльози, поцілунки, десятки пар зайвих очей – начхати! – і слова… «Нікому я тебе не віддам»… Ледь чутні, здавлені морем сліз і почуттів… Вона тримала його. Він тримав її, ту, якій не вистачало експромту, ту, якій лише б залишити шаблони, забути фразу «така доля», навчитися жити мріями і йти до них, ту, яка все ж кинула все і зараз поряд з ним…
Вібро в кишені – дзвонив передбачливо наведений, аби не проспати, мобільний…

Дрім Енджел м. Бердичів

Post edited by iNDi - Нд, 25/05/08, 11:29
 


natalya-gurkina    Date: Вт, 24/06/08, 11:44 | Message # 50
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
Телефон, дзвінок, мовчок.
Читаючи ніби у тілі автора була... СУПЕР!!!!!!

Додано (29.05.2008, 16:04)
---------------------------------------------
А це вірш Ігоря Свєтлого на укр. мові))))))

Одне тільки слово любові
Ми в полоні, готові тремтіти
І у відповідь, не лише в слові
А душею, та серцем горіти

Йди до мене, ти ніжна, кохана
Ми обидва в полоні провини
Чи буває любов бездоганна,
Та цей смак без додатку полини

Йди до мене, ти ніжна, кохана
Ми обидва любов'ю сповиті
Почуття наші, то не омана
Бо занадто сльозами политі

Ми поринемо в ніжності казку
Не питаючи навіть, що далі...
Де, кохана, відчуємо ласку
Може й ту, що ніколи не знали...

Додано (12.06.2008, 14:55)
---------------------------------------------
Фешак Адріана
Моя любов... малюнок


Моя любов до тебе була абстрактною
Намальована фарбами з канцелярії
На дешевому полотні ватману
Ти цілував мене вище талії
Відсутність чіткості, граней, лінії
Твердіють дотики, м’якнуть відстані
Назвемо краплі рожево-спілими
В передпокої святої вічності
За тими краплями, за циферблатами
За тими буквами і за буденністю
Моя любов була абстрактною
Моя любов була безмежністю…

Кусок паперу винесли в смітник
Дощі цілують і змивають фарби
Із двох колись усміхнених облич
Видніються зелені страшні жаби
Розмокло все, розхлюпалось душа
Поплив годинник і рожеві краплі
Й до болю заціловані вуста
все загубилось там поміж абстракцій
***

ЖИВА

Беру себе в руки. Мені так сказали.
Не плачу, не скаржусь, на стіни не лізу
Я чорну п’ю каву в дешевій кав’ярні
Пакуючи щастя в майбутні валізи
Відкладено все. На завтра, на вічність
На потім, як сир. А що як не буде???
Залишусь в кав’ярні, вростаючи в вірші
До завтра, до потім…. А згодом забудуть…
Померти не просто… проймаюся страхом
Карбуючи поглядом в небі слова
«Це все закінчиться і мамочка з татком
Мене привітають словами «ЖИВА»

Додано (24.06.2008, 11:44)
---------------------------------------------
Александр Осень

Дороги, дебри, тупики... Мир на бумаге

Ступени иллюзий возвысят до Неба –
Взлетишь словно пух… Как взлетает строка…
Поверишь, как в истину, сочному бреду…
Решишься шагнуть – но в ногах – Облака…

В Болоте Сентенций увязнешь рассудком,
Печальные мысли сожгут твою Персть…
Трагедия сердца откликнется звуком,
Что мощью своей сотрясёт много верст…

Тропа горьких бед изольётся до Храма –
В потёках свечи ты увидишь слезу…
Елей, может быть, вновь огнём воспылает,
Но Дух твой оставит Надеждой стезю…

Размытые грани запутают стили –
Уже через час не найдёшь Рубикон,
А, значит, тебя, в этом мире забыли –
Ведь мир на бумаге – живёт в унисон…

Прямые дороги… И ясное Небо…
Иконки за деньги… Незыблемый смысл…
Ты, Друг, будь серьёзней! – оступишься – Дебри…
А, значит, чуть крепче за разум держись…

12 июня 2008 год
***

Ты думаешь смело я верю тебе! К...

Так странно, быть сердцем с тобою похожим –
Ведь разные парты… И разный урок…
Быть может, наш стих был когда-то отложен
Весенней прохладой постчувственных строк???

И мысли, рождённые тягой стиховной,
Так сходны безумством, теплом и огнём!
Мы можем пылать… но потухнуть зимою...
Мы можем забыть о далёком былом...

В ужасной тоске погибаем... но верим!
И путь наш из многих – терновый всегда…
Быть может, по жизни чуть больше потерей…
Но дух окрылённый! – крутая стезя!

Я думаю также, поверь, это правда!
Ты думаешь смело! – я верю тебе!

30 мая 2008 год
***

Терпко-Горький Коньяк... К

Терпко-горький Коньяк, словно жизнь, что со вкусом полыни…
Сладкий мёд и миндаль… И пылающий зыбью камин…
Сладкий аглицкий чай, чуть разбавленный соком унынья…
Расскажи мне, Мой Друг, как рождается чувственный мир!

Расскажи, что ты видишь, когда поднимается Солнце,
Как ласкают Надеждой лучи… И терзает Луна…
Про живящий источник, томящийся в кроме колодца…
И про нежный цветок, что распустится мыслью из сна…

Расскажи, что ты слышишь, когда так пульсирует сердце…
И кричащие чайки зовут поспешить за волной…
Расскажи мне про звуки, что скрыты дыханием смерти…
Про грозу в декабре… и отчаянный мартовский гром…

Расскажи о Кресте, что несём за собою покорно,
Про слепую любовь и осознанно-сильную боль,
Покаянье мечтой, и стенанья несломленной воли…
Про затухший Елей, что восславил победный Огонь!

Расскажи обо всём, чтобы тайны развеялись с ветром,
О невемом пути, что не пройден тобой до сих пор…
О минутах волненья в предвестии часа рассвета
О стремительной жизни, казавшейся только игрой…

Причастимся, Мой Друг, отпуская грехи и пороки! –
Светлый лик естества разольётся с горячей слезой…
Красно-алый гранит, что изрублен в стиховные строки –
Соберёшь, не скорбя… в Эпитафию… вольной строфой…

Может быть, этот стих, мы когда-то прочтём как молитву???
Чтобы радость эмоций вернуть зачерствевшей душе…

1 июня 2008 год


Всім гарного дня;) ))))

Post edited by natalya-gurkina - Вт, 24/06/08, 11:45
 

загрузка...

gusaru    Date: Пт, 08/08/08, 16:02 | Message # 51
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Реєстровці
 
Повідомлень:
3
Супер!

Велика простота – найвища досконалість.
(Б.І. Антонич)
 


Abigel    Date: Пт, 15/08/08, 01:33 | Message # 52
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Управляючі
 
Повідомлень:
32
Прекрасно написано: такі чудові картини, глибокі думки, гарні образи!
 

загрузка...

virchi    Date: Пт, 15/08/08, 09:13 | Message # 53
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адміни
 
Повідомлень:
1674
Сподобався твір Адріани Фешак - "ЖИВА". Хоч і не схвалюю про що описується у творі.

Твори Адріани Фешак вже були представлені на нашому сайті. Першому сайті, не інтерактивному. ОСЬ ЇЇ СТОРІНКА.

З тих творів, що опубліковані на ній, хочеться виділити ось цей:


Безглуздих днів безглузда тимчасовість.
Історія наступних поколінь.
Сюжет для книжки, непотрібна повість.
Від справжньої реальності лиш тінь.
Я тут стою. Примерзла і бетонна,
Як та сучасність, без емоцій, слів.
По-новому, по-завтрашньому модна,
Саме така, яку ти так хотів.

-----
Дякую пані Наталю, що продовжуєте знайомити нас із новими творами відомих і ще не відомих поетів!
Запрошую усіх інших користувачів до розбудови даної теми ФОРУМУ


... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
 


Ема    Date: Пт, 15/08/08, 14:54 | Message # 54
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Реєстровці
 
Повідомлень:
1
[color=red]Автор: Ярослава Болюх. м. Тернопіль:[/color]
"Мої вірші нікому не присвячені і ніяк не називаються - Вони просто від душі"

***
Пообіцяй мені, що я прокинусь зранку!
Я хочу завжди із тобом, за тебе, за тобою,
Я хочу кожен раз вставати після бою.
Пообіцяй, що не лишатимеш мене «на завтра»,
А раптом наше «завтра» вже ніколи не настане
І раптом ми у ліжко ляжем й вже не встанем!
Давай сьогодні, прямо тут і прямо зараз,
Не відпускай, тримай мене, доводь до сказу –
Я хочу все нараз і все одразу!!!
Закуй мене в холодні і важкі кайдани –
Я їх порву, я вивільнюсь. Тебе ні краплі не стривожу.
Я із тобою поруч так багато можу!!!

***
Знов одна,
Знов сама,
Знову тільки собі.
Утікай,
Залишай
У байдужій юрбі.
Напиши,
Залиши
І словами убий,
Озирнись,
Не вернись
І слізьми не залий.
Запитай,
Не згадай
Про минулі три дні.
Не вважай,
Зневажай
Тих, що були одні.
Проганяй,
Не пускай,
Геть мене віджени.
Не вмовляй,
Розстріляй
У моєї ж стіни!!!

 


drillinger    Date: Пн, 18/08/08, 19:41 | Message # 55
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Управляючі
 
Повідомлень:
2
Василь МАХНО

+ + +

Темний ієрогліф відмикав
тінь качок над озером і осінь.
Ключ Господній віднесла ріка
сад бажань, як пуща. Плодоносить

вимоклої сливи тінь.Не спиш
пізнаєш по звуках батьківщину.
Тогорічним снігом світ ліпи
яшмою води і дном години.

Вимерз сад бажань – і угорі
час тисячоліть, як дим розвіявсь
у повітрі знаки підборідь,
знаками очей не володіють,

гибіють, протявши біль і сніг,
батьківщин минулих вовчі нори,
отвори свідомості й вогнів,
здихавшись самотності й покори.

Зосередиш погляд на траву,
із вчорашніх сутінок, зі схову:
сніг народить землю цю нову,
в метрвім тілі, цю прохору мову

здичавілих воїв і мечів,
довкгих снів і пагорбів зелених,
виокруглить пелюстки свічі
берег річки золотої глини.

 

загрузка...

virchi    Date: Пн, 18/08/08, 20:26 | Message # 56
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адміни
 
Повідомлень:
1674
Щось твори Ваші, Емо, якісь ворожі. Ну не ворожі, але багато там слів таких от як ці:
Утікай...
І словами убий...
І слізьми не залий...
Зневажай...
Проганяй, Не пускай, Геть мене віджени...
Розстріляй...
У моєї ж стіни!!!

І таке несамовите:
Я хочу кожен раз вставати після бою...
А раптом наше «завтра» вже ніколи не настане...
І раптом ми у ліжко ляжем й вже не встанем!..
Не відпускай, тримай мене, доводь до сказу...
Закуй мене в холодні і важкі кайдани...
Я їх порву, я вивільнюсь. Тебе ні краплі не стривожу...

Це насторожує. Чому б це?


... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
 

загрузка...

НАВПОМАЦКИДОНЕБА    Date: Чт, 21/08/08, 17:24 | Message # 57
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Реєстровці
 
Повідомлень:
2
привіт, я у вас вперше, а це дещо з мого:
***
Янголи із синіми крильми огортають світанком твій запах
по дорозі мокрі сліди кучеряве вологе волосся
десь дракони тихенько муркочуть
тихим шелестом плачуть на вухо –
це музика вмираючого вогню. послухай
загублений в холоді спокій продирається осінню в душу
я померти сьогодні мушу
телевізор – вікно у дурницю – скульптура запаленого мозку
місячна тиша й напруження
серце зліплене з воску?
***
Крізь вікно продирається
твій до болю солодкий запах
і мед липких сподівань
чекань перешіптувань
укуси на шиї горять.
сповзає по стінам впевнено
очей твоїх чорна ніч
мені б втопитись у тобі.
торкання до шкіри землі
у видих вкладаєш світло
трепет пташиної туги
тремтіння від погляду й снів
і все ж – я не вірю в кохання
павутиння до губ і висків.
риба срібляста у горлі
шепіт лоскотних думок
я тебе хочу
як вітер
хоче лизати пісок
 


Sofi    Date: Пт, 22/08/08, 10:01 | Message # 58
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Група:
Видалені
 
[/b]Перехожий[b]
Ти чимось на мене схожий:
Очима, ходою, може.
А може так само вітер розвіяв в обличчі літо?..
Ми схожі – ми перехожі.
 


Abigel    Date: Сб, 23/08/08, 02:54 | Message # 59
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Управляючі
 
Повідомлень:
32
Гарна внутрішня рима в останньому рядку))
Сподобалося!
 


natalya-gurkina    Date: Ср, 27/08/08, 16:59 | Message # 60
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
Андрій Поляк. Чернігів.
Автор не лише фантастичних повістей, але і гарних віршів! ))))))



Poжeвi крилa

Poжeвими крилами нiжнoї мpiї
Miстepiю нoчi свiтання poзвiє
В обіймах безмежного неба.
I битиме cepцe в coлoдкiм пoлoнi...
Я знoву збиpaтимy зopi в дoлoню,
На згадку щасливу про тебе.

Там - cяючих cнiв дiaмaнтoвi квіти,
Там будуть у тиші до мене летіти
Птахи бiлoснiжнi небесні.
Poжeвими крилами ніжної мpiї
Miстepiю нoчi свiтання poзвiє,
І щастя вipшaми вoскpecнe.

***

Буремне море

Бypeмнe мope б'є мoгyтнi cкeлi,
Ta xтo-ж бaйдyжий кaмiнь cкoлиxнe?
I, мaбyть, мpiя - мapeвo пycтeлi,
I пoчyття, як cпaлax, пpoмaйнe?

He збepeгти в дoлoняx нiжнi квiти,
Poзвiє пeлюcтки бeзмeжний чac.
Ta знoвy й зновy бyдyть xвилi бити
Дoвiчнoю нaдiєю для нac.

***

Kожна дорога

Kличe далeкo нoвe cпoдiвaння,
Ta нe знaйти мeнi щacтя нiдe:
Koжнa дopoгa вeдe до кохання,
Koжнa дopoгa дo тебе вeдe.

Альманах "Unicorn", № 1, 2008, Україна. Всі права захищено. © Андрій Поляк


Всім гарного дня;) ))))
 

загрузка...

форум сайту Анумо знову віршувать! » Поезія - це завжди неповторність » Поетична майстерня. » Нові імена (Вірші, які мені подобаються.)
Пошук:



 
   
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz