|
|
Нові імена
| |
| natalya-gurkina
♀
| Date: Пн, 05.12.2011, 21:16 | Message # 196 |
|
| Іванна Дощ
Холодний світанок ляже
Холодний світанок ляже
на чорну ріллю зими.
Ти щось не до мене скажеш.
Так, справді. Минули ми.
Сконає в холоднім грудні
любов і надія, і...
Шкода, що колись до буднів
від щастя змогли дійти...
Attachment:
1505319.jpeg
(13.1 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Чт, 19.01.2012, 12:11 | Message # 197 |
|
| Штанько Ігор
Січневе надвечір"я
Січневе надвечір’я – що краси! –
Змішалося все білим фарбострунням…
З далеких вулиць гавкотіли пси,
зриваючись до хрипу попідлунням.
Сусідський сивий здичавілий сад
здригався, промерзаючи до лубу,
в обійми затискала виноград,
старенька слива, мріючи про шубу…
Майнули крила хмар, мов вітряки
змололи з-переляку ніч до пуху,
що полетів з небес. Сухі гілки
ловили веретеном білі мухи
і гаптували біле полотно,
а потім, сорочки у хрестик білий
вдягали на хати і, заодно,
співали колисанку – щоб спочили…
Поснули враз під ковдрою поля,
сховавши житні стріли від морозів,
і лише ліс сосновий окриляв
своєю вічнозеленню в облозі.
18.01.2012
Attachment:
7899735.jpg
(40.4 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
Post edited by natalya-gurkina - Чт, 19.01.2012, 12:16 |
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Ср, 01.02.2012, 11:22 | Message # 198 |
|
| Наталя Данилюк
У ФІЛІЖАНЦІ КАВА ЗАХОЛОЛА...
У філіжанці кава захолола,
Пропахли пальці димом цигарок
І пізні айстри, кинуті додолу,
Немов уламки скинутих зірок,
Вже дотлівають, втративши надію
Надпити спрагло свіжої води...
А я при тобі плакати не вмію,
Не озирайся на прощання, йди.
І не вторгайся літом проминулим
В моє сум'яття, сповнене жалю!..
Вже пізню осінь дні перегорнули
І відзвучало трепетне "люблю"
Таким мрійливим джазовим акордом,
Відшелестіло в паморозь нічну...
А ти пішов, вдоволений і гордий,
І у лещата серце затиснув.
Attachment:
2347734.jpg
(47.2 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
Post edited by natalya-gurkina - Ср, 01.02.2012, 11:41 |
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Пт, 17.02.2012, 16:27 | Message # 199 |
|
| Автор: Оксана (stuhiya)
Лінк на першоджерело: http://virchi.pp.net.ua/publ/300-1-0-9611
Шепотіла ніченька сон - траві...
Шепотіла ніченька сон - траві,
- Ти наснися казкою дітворі,
Місяць зорі висипав осяйні,
Щоби сни приснилися чарівні.
Вже дрімота ротиком позіха
І матусі пісенька затиха,
Носики- курносики ледь соплять,
Янголи матусині міцно сплять.
Attachment:
5030281.gif
(4.4 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Пт, 17.02.2012, 16:53 | Message # 200 |
|
| Наталя Данилюк
СТРІТЕННЯ
Коли зима стрічається з весною,
Твердих крижин розгойдується спів,
Пухнастий сніг крихкою пеленою
Мов водоспад сповзає із дахів!
Дзвінкі синиці зграями прудкими
Важкі від снігу струшують гілки,
Весна гаптує різнобарвний килим
І розшиває бісером квітки.
Ну, а зима сидить собі в куточку,
Весни здалеку вгадує сліди
І вишиває березню сорочку-
Ото вже буде красень молодий!
І поведе свою русяву панну-
Свою весну чарівну під вінець
І зронить небо музику органну,
Здмухне замети білі вітерець.
Гучні струмочки захлюпочуть зрубом,
Грайлива річка розплете косу...
І так на серці стане любо-любо,
Немов із нього струшують росу!.
Attachment:
7322973.jpg
(49.4 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Вт, 21.02.2012, 14:53 | Message # 201 |
|
| Материнська журба.
Галина Мороз
Не плач,старенька сива,мати -
Сльозами зрошені стежки-
Якби в струмочки їх зібрати,
То до Афгану б протекли.
---------Скількох чужа війна забрала
---------Синочків наших молодих,
----------Злощасна куля не питала,
----------Хто матерів догляне їх.
Вона косила і косила...
В дарунок мамі -лиш труна.
Те горе передать не сила,
Бо мати,наче перст,одна.
---------Не гасне свічка в неї в хаті,
---------До серця фото пригорта...
---------Трясуться руки зморшкуваті,
---------Бо мама з сином розмовля.
Attachment:
9528269.jpg
(47.4 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Сб, 10.03.2012, 16:05 | Message # 202 |
|
| Кучерук Віктор
Щасливчик
Безмежно, жінко, я тебе люблю
В святковім шумі та буденній тиші,
Бо душу відкриваєш ти свою
І світ добріє, і стає світлішим.
Важкі шляхи з тобою я пройшов,
Сьорбнувши вдосталь радощів і горя, -
Та пильнував до тебе так любов,
Що на сьогодні вже її потроїв.
Без тебе я тобою тільки снив
І помирав охоплений журбою,
Коли в розлуці голос твій бринів
Молитвою за мене в неспокої.
Тече нестримно швидкоплинний вік
І думку лиш підтверджує та множить,
Що я – найщасливіший чоловік,
Якщо довічно ти мені підхожа!
08.03.12
Attachment:
5754120.jpg
(63.4 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
Post edited by natalya-gurkina - Сб, 10.03.2012, 16:06 |
|
|
|
|
| Alokum
♂
| Date: Чт, 22.03.2012, 23:49 | Message # 203 |
|
| всі віршики гарні!  
Ал=)
|
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Пн, 23.04.2012, 07:27 | Message # 204 |
|
| Юрій Іванов
СУМНО
- Тату, тату! - Що ти, доню?
- Страшно, тату, - подивись -
Хтось на нашому балконі
Під дверима притаївсь!
- Та то тінь такая впала –
Спи, маленька, засинай!
Вічки стулились помалу,
Спить вже мабуть - сам лягай!
Раптом знову: - Тату, тату!
Страшно, тату - ходить хтось
Біля нашої кімнати!
- Та то дощик, заспокойсь!
Страх минув і засинає
Доня любая моя,
Але відчай не вщухає –
Двоє нас - вона і я.
Мати кинула - далеко
За легким пішла життям.
Любо нам, але нелегко –
Краще б з дітьми буть жінкам.
Та привчився вже потроху
В кухні поратись і прать,
Тільки важко мою кроху
Спати в ліжко укладать
Все в душі її тривога,
Страх якийсь перед усім,
І тому молю я Бога
Повернути мати в дім.
Як настане лад у домі,
То не стане і тривог.
Доню, доню, люба доню,
Сумно жити нам удвох.
1994
Attachment:
1749109.gif
(8.6 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
Post edited by natalya-gurkina - Пн, 23.04.2012, 07:28 |
|
|
|
|
| kristinadrozd
♀
| Date: Чт, 10.05.2012, 22:11 | Message # 205 |
|
| Привіт всім!! Я тут новенька...Це один із моїх витворів!!! Як вам??
Просто чекати!!!......[color=blue]
Ти знаєш як тяжко тут бути
Бути разом але вродіби й ні
Чекати коли твоє серце почне працювати
Давати імпульс до втоєї голови.
Це тяжко, та знай - я буду чекати-
Я буду чекати дотоді аж поки
твої мозги не почнуть працювать.
Хоч знаю що це буде довго
Та знай тебе я буду чекати
Хай світ руйнується, падає небо
Ти знай : Я БУДУ ЧЕКАТИ)))
|
|
|
|
|
| kristinadrozd
♀
| Date: Чт, 10.05.2012, 22:30 | Message # 206 |
|
| Завтра я побачу твої очі
Десь далеко в глибині душі
та я серця покохать не зможу
Бо не підібрані я маю всі ключі.
Якщо серце впаде на коліна
Ти прибудеш в мої вічні сни
Сам на сам зустрінешся зі мною,
Як відважний лицар, край ріки.
Лиш вона - Любов, одна буде стояти
Втілювати все в своє життя
Бо нема на цьому світі краще
та проте...
Лиш кохання спокою не зна.
Ця любов прийшла не одночасно
В когось бац - і є, а в когось ще нема
Не сумуй, тільки лиш три слова
Відшукають в тебе це чуття.
Attachment:
4084613.jpg
(603.8 Kb)
Post edited by kristinadrozd - Чт, 10.05.2012, 22:32 |
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Чт, 17.05.2012, 09:49 | Message # 207 |
|
| Голосіївські оповіді
автор: україн
лінк: http://virchi.pp.net.ua/publ/135-1-0-10458
У старенькій хатинці Іванівни панував домашній затишок. До стін були охайно прикріплені обрамлені полотна з вишитими пейзажами й образами. Всі вони прикрашались рушниками, вишитими гладью, хрестиком або були самоткані. Вони розкривали глибоке, тернисте коріння українського народу. На стільці, трішки згорбившись, сиділа сива бабуся. Навпроти – юний внук гордо розсівся на ліжку. Він любив слухати різні розповіді про давні роки...
«Колись у війну…» – почала розповідь бабуся. В цю мить у синіх очах хлопця зблиснула іскра. Він уважно почав дослухатись до кожного слова літньої жінки. Старенька бабуся не побачила – відчула це. Тому продовжила: «…життя було важке. Це зараз усе ніби є, живи і радуйся, та вже немає здоровя, люди стали іншими, чужими. Ніби все вже мирно, але чогось бракує.». «А як раніше жили, розкажіть, як виганяли фашистів із нашої землі» - з глибоким захопленням промовив Ваня до бабусі. Літня жінка аж зраділа цим словам і продовжила. А парубок уже більше не перебивав і уважно слухав розповідь:
«На люблятинській долині колись жив дідусь з бабусею, дочкою, зятем і внучкою . Коли прийшлала війна, зятя забрали на фронт. Після цього вся побутова чоловіча робота звалилась на широкі, але слабкі плечі діда. Німець наступав швидко, і скоро хутірець опинився під контролем окупантів. На залізничній дорозі через кожний кілометр призначався чатовий. Людей не вистачало, і старого діда примусили охороняти частину кілометра шляху поблизу свого хутірця. Німці боялися заходити в ліс. Тоді це був осередок партизанщини. Часто ми тоді й самі ховалися там від окупантів. Партизани добре знали того діда. Тому, проводивши диверсійні операції по руйнуванні залізничних доріг, одноголосно вирішили підкладати вибухівку під ділянку, що охоронялась тим дідом.
Після першого підриву – німці вирішили покарати діда, вдаривши по обличчю. В результаті зламали ніс, мовляв, це попередження. Коли зламаний ніс загоївся, старий чатовий пішов до партизанів і попросив більше не підривати на його ділянці залізничну колію. Проте молоді хлопці лише посміхнулись: «Ми воюємо за твоє, батьку, визволення за нашу землю, ти повинен нам допомагати». Через кілька днів партизани знову підірвали залізничну колію на ділянці дідуся. Після цієї другої диверсії ввечері ще довго з хутора доносились крики: «Млеко!, яйко!». Це німці забирали харчі з дому тої сім'ї. Винісши все, забравши всю живність і, застреливши єдиного собаку, нацисти до напівсмерті побили старого. Десь з тиждень дідусь лежав на ліжку. Бабуся з дочкою не відходили від нього. Партизани самі прийшли його навідати. «Потерпіть, діду, скоро ми переможемо, отоді заживемо» - втішав молодий отаман дідуся. Старий посміхнувся та ледь-ледь промовив: «Мабуть, я не доживу до вашої перемоги». Незабаром після одужання німці знову примусили старого охороняти ділянку залізничної колії. Партизани, дізнавшись про це, знову підклали вибухівку на ту саму ділянку. Ще й підбадьорили діда: «Не хвилюйся, наше діло браве!». А що міг зробити старий, це ж його земляки, це ж той Іван, що допомагав орати поле, Василь, що пас отару, Микола, що колись ходив до його дочки. Невже у них стріляти?!?
Увечері весь хутір палав полум’ям. Сім'ю того діда вивели на вулицю й по черзі розстріляли, всіх розстріляли, навіть бідолашну маленьку внучку не пожаліли. Ніхто з них не намагався втекти, ніхто навіть не скрикнув. Ми тоді були в лісі й бачили все це , бачили й боялись. Партизани теж усе бачили, але не втручались – у них були ІНШі завдання, не пов'язані з долею цієї сім’ї...»
Після цієї розповіді в юного Івана поставали в уяві картини тих страшних років. Це була дружня українська родина, була! У наш час, мабуть, ніхто вже не здатний на таку самопожертву. Вже світить ясне сонце, вже мирне небо дихає на нашу землю, поля вже забули канонади гармат. Здається, все повернули до останнього міліметра рідної землі. Але втратили ми не землю…
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
|
| Alokum
♂
| Date: Вт, 05.06.2012, 14:10 | Message # 208 |
|
| укранові
Ал=)
|
|
|
|
|
| natalka7474
♀
| Date: Вт, 22.01.2013, 13:23 | Message # 209 |
|
| Змісту маловато,тема не розкрита повністю і.......не рифмується. попробуйте довести до ладу.Можна щось зробити,якщо постаратися. 
У всьому світі хай спокійно діти сплять,
І хай не будять їх ні танки, ні гармати,
Хай їх оточує любов і благодать,
А поруч з ними завжди будуть мама й тато.
© 2014 Н. Хаммоуда
|
|
|
|
|
| kristinadrozd
♀
| Date: Вт, 22.01.2013, 16:52 | Message # 210 |
|
| Остання осінь вся така мінлива
Останній дощ пройшов неначе град
Він знишив все і сліду не лишилось
він знищив все....і непитав порад.
Залишилось лиш небо , море, гори
Залишилось лиш те що було у душі
Добро, надія , віра до любові
Нажаль ..... там незалишилися ми
Attachment:
1527871.jpg
(104.9 Kb)
|
|
|
|
|
|
|
|
