ПОЕТИЧНИЙ ФОРУМ

RSS    Правила форума   Чт, 28.03.2024, 14:21
 
Поновлені теми
 
        

пошук по сайту:

 

 
НОВІ СТОРІНКИ ТВОРІВ:

Сергій МОСТЮК
Руслан БАРКАЛОВ
Василь КОРОТКИЙ

 
форум сайту Анумо знову віршувать! » Поезія - це завжди неповторність » Поетична майстерня » Нові імена (Вірші, які мені подобаються.)
Нові імена
taisa75    Date: Сб, 18.12.2010, 19:17 | Message # 181
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
128
Мои руки в своих ты держал...

Людмила Жовна
Літ.студія Вершники смт.Компаніївка

Ты сказал мне несколько слов,но каких!
Закружилась вокруг земля,рухнул мир!
Мои руки в своих ты держал,
Что хотел мне сказать - сказал!

Но ответа не жди - погоди!
Может ждёт нас любовь впереди,
Ну а может лёгкий роман,
Что развеется как туман.

У судьбы я ответ спрошу,
Твоё имя ей прошепчу,
А что скажет она в ответ,
Это будет лишь мой секрет!


Таїсія Цибульська
 


taisa75    Date: Сб, 18.12.2010, 19:19 | Message # 182
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
128
Покинута жінка

Людмила Жовна

Покинута жінка,мов ваза розбита,
Осколки якої повік не стулити.
Осколки кохання і колять,і ранять,
Наповнюють душу великим стражданням.
Похмілля кохання - річ дуже страшна,
Та засіб один - кохання знов випить вина.


Таїсія Цибульська
 


Natalochka    Date: Сб, 18.12.2010, 19:54 | Message # 183
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Реєстровці
 
Повідомлень:
1
Пуста кімната… Вона сидить одна.
Докурює цигарку і розуміє:
Це гра в життя… Це все дарма…
Про це подумає і серце обомліє.
Ну, що ж ти робиш? Адже ж ти іще дитя…
На, що здоров’я своє гробиш?
Воно складне.
Складне воно життя.
Але ж із цим нічого не поробиш…
Я знаю: тяжко, важко й сумно.
Од того, що покинули, забули,
Але навчись ти посміхатись,
Коли надворі хмурно.
Й лишень скажи:
Коли закінчаться усі твої загули?
Це все думки…
Мої думки…
А про, що ж думає вона?
Я відчиняю на дверях усі замки,
І зараз ви дізнаєтеся те,
Про, що знала лиш вона одна…
«Докурила я…
І, що тепер робити?
Адже ж я одна, зовсім одна…
І як же тяжко із думками цими жити,
Й чому ніхто не зрозуміє:
Мої сльози – не вода,
Куди втекло воно… Моє дитинство…
Де кожен день – це свято, кожен день!
Де дітлахи – це все єдинство.
І аж ніяк не обійтися тут без теревень…
Де завжди сміх, веселощі і радість.
Уся ця дружба прозора, наче скло.
Де ще й не чули слова «заздрість»,
Й навряд чи знав хтось, що ж насправді таке зло.
Тепер я у дорослому житті,
Де вижити не кожен зможе.
Де кожен намагається знаходитись в якомусь забутті,
Хоча, не завжди це погано, може?
Це час, коли з очей спадають окуляри,
Коли дитина розуміє наскільки він жорстокий, оцей світ,
І бачить, що бувають екземпляри,
Які навряд чи віддають у своїх вчинках звіт.
В такому світі й живу я,
Де навколо чи то друзі, чи то ворог.
Чомусь не можуть усі жити, як одна сім’я,
І все таке нестійке наче порох.
Були у мене друзі, було щастя,
Але ж усе руйнується…
Так швидко!
Як казала колись тітка Настя
«Наскільки все страшне…
Воно так бридко.»
Повторював мій любий батько:
«Моя маленька пам’ятай:
У житті не все буває гладко,
Зла повно, ти хоч одбавляй…»
Погоджувалась… Від горя забувала…
Мене всі зрадили, мої так звані друзі…
Збиваючи всі руки в кров, я той безцінний досвід здобувала.
Найголовніше – жити в цьому дусі.
Але я сильна… Я сильніша за цей біль.
Хоча часами зовсім я не хочу жити,
Я впевнена: колись я виграю цей бій,
Так хочеться всі почуття зарити.
А зараз… Що я роблю задля цього?
Гулянки, п’янки й все таке,
Але вже точно я позбавлюся усього.
І точно взнаю:
Яке ж життя моє легке.»
Ну, що іще я можу тут додати?
Це життя… Воно складне…
Занадто часто хочуть болю нам завдати,
Але життя… Воно ж одне.
Просто будьте ви сильніші
За заздрість… За цю зраду, розчарування, біль…
Умійте всім проблемам дати раду,
І будьте впевнені: обов’язково переможете двобій…
 


natalya-gurkina    Date: Сб, 25.12.2010, 09:13 | Message # 184
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
Эльдар Ахадов
СКАЗКА О ЧЕМ ХОЧЕШЬ


- Здравствуйте! Это Вы дали объявление о том, что у Вас есть сказки, о чем захочешь?
- Да. А что?
- Уберите немедленно! Здесь ходят маленькие дети! Они же могут поверить! Как не стыдно обманывать! Откуда Вы можете знать, о чем ребенок хочет сказку?
- Я не могу снять это объявление!
- Почему?
- Потому что это правда. Мне так заяц сказал.
- Какой заяц? Что за глупости?
- Не знаю какой: прискакал, расклеил объявление и ускакал.
- Перестаньте паясничать, а то…
- Извините, ко мне пришли клиенты. Здравствуйте, дети, вы хотите сказку? К сожалению, ничего не могу поделать, мне вот эта строгая тётенька запретила.
- Как это запретила? Кто? Она? Тра-та-та-та-та! Бах-бабах! Шумбула-гумбула! Чах-чах-чах! Всё, нет тётеньки. Убежала. Больше не бойся, дядя-сказочник, рассказывай сказку.
- А если она опять придёт?
- Не придёт, мы её хорошенько заколдовали. Вон, скала в море, далеко-далеко – это она. А рядом заяц скачет, её объявлениями обклеивает. Им там без нас весело!
- Да, вы, ребята, сами – сказочники-волшебники. Вы всё лучше меня рассказали. Меня от злой тётеньки спасли. Зайца на работу пристроили. Что ж вы от меня-то хотите?
- Сказку! Расскажи, а то самим придумывать неохота. Лентяи мы.
- Для лентяев есть у меня особые, ленивые сонные сказки. Ложитесь на бочок. Закрывайте глазки и слушайте… Жили-были… хрррр-хррр-хрррр
- Что-что?
- Не перебивай! И вот однажды… хррр-хррр-хррр…
- Ой-ёй! Нога чешется!
- Ладно, почеши. И дальше слушай… А в это время…хррр-хррр-хррр…
… И стали они жить поживать, да добра наживать!
- Ух, ты! Как здорово!
- Всё, ребята. Сеанс сказки закончился. Кто следующий?
- Я-я-я-яааа! Я сказку хочу! Хочу про то чего хочу!! А чего я хочу?!
-Ой, строгая тётенька сама расколдовалась и вернулась! Сказку хочет получить! Поверила! Ура!
- Хорошо. Закройте глаза, раскройте руки, раз-два-три, открывайте глаза. Сказки не будет.
- Эт пычамууу??? Ы-ыыыы! Обидно! Хочу сказку! У—уууу!
- Сказка была у Вас в руках. Вы ее не замечали. А когда руки раскрылись, зайчик сразу ускакал. Он – Ваша сказка. Бегите – догоняйте!
Ух-ты! Как тётенька быстро убежала! Представьте себе, ребята, взрослые серьезные тетеньки тоже очень-очень любят сказки. Просто они об этом иногда не знают. Давайте, мы им поможем, объясним, сказки могут быть какими угодно, надо только их очень любить.
Вы же не простые дети, а волшебные. Вы всё сумеете объяснить взрослым. А кто из них не поймёт – тому зайчика солнечного в руки, и пусть держит крепко-крепко, а не удержит – придется ему, как в детстве, за солнечным зайчиком до самого вечера и обратно бегать… А как догонят, то и будет им сказка – о чем хочешь…
Attachment: 1661248.gif (2.0 Kb)


Всім гарного дня;) ))))
 


natalya-gurkina    Date: Сб, 25.12.2010, 10:21 | Message # 185
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
Катерина Загній (Кременчуг)

Легенда про симфонічний оркестр

Зібралися якось разом музичні інструменти та й почали сперечатися між собою, хто з них кращий.
Першою почала виступати граціозна Скрипка:
- Та я перша у будь-якому ансамблі! Лише подивіться на мій стрункий стан, тонку талію, плавні лінії фігури. А яка я співуча і ніжна…просто заслухаєшся! – вихвалялася вона.
- От найшла чим хвалитися! – обізвався густим та хриплим голосом Контрабас. – Подивіться краще, який я ошатний і величний! Та я основа всіх основ, - глухим тембром продовжував він.
Перебивши глухі ноти Контрабаса, не втрималася від сварки і Флейта:
- От забринчали тут! Ви на мене увагу зверніть: яка я тоненька і струнка, куди там тій Скрипці. А ще я просто королева Сходу, я була відома ще в прадавньому Єгипті. Послухайте, який у мене плавний і оксамитовий голос, - не могла намилуватися собою Флейта.
- Ти дивись як заливається краля…- хрипло і буркотливо зауважив поважний Фагот. Хіба не очевидно,що я серед вас найкращий? - низьким голосом, який різав слух жвавій і дзвінкій Скрипці, сказав він.
- Тра-та-та! Тра-та-та! – гучно і виразно закричав Барабан. – Я найстаріший серед вас, а значить – кращий, - сухо зауважив він.
- Ти дивись як затріщав, - з обуренням протягнула аристократична Арфа. – Ви не заслужили звання найкращих. Лише я гідна уваги найпишніших музичних зал світу, - промовила вона і всім на хвилину здалося, що то говорили ангели.
- Навіть не сперечайтеся, – рівно і урочисто протягнув король музичних інструментів Орган, – я найбільший, а значить найкращий!
Не погоджувалися інструменти між собою, кожен вважав себе кращим за інших. Зчинився неймовірний гамір - змішалися всі тембри, всі голоси, інструменти злилися в один звук: струни Скрипки і Контрабасу бриніли в унісон, залунав чарівний мелос Флейти, який чудово доповнювало поважне звучання Фагота, Барабан чітко відбивав ритм, оксамитово лилася мелодія Арфи, яку своєю величчю підтримував величний Орган.
Від такого приємного здивування інструменти зраділи і вирішили більше ніколи не розлучатися, утворюючи єдину, чарівну і неповторну симфонію звучання, об’єднавшись в дружний оркестр.

* це один з перших творів автора.

Attachment: 1013467.jpg (13.9 Kb)


Всім гарного дня;) ))))

Post edited by natalya-gurkina - Сб, 25.12.2010, 10:25
 


natalya-gurkina    Date: Вт, 04.01.2011, 17:57 | Message # 186
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
Кучерук Віктор
Від України відректися...

Від України відректися,

Якщо й захочу, то не зможу.

Не тільки зовні спільні риси

- Єством своїм ми дуже схожі.

І легкодумні, і терплячі,

До тла прозорі, бо відкриті.

Єднає нас весела вдача,

Із суму й болю предків звита.

Не знає наша щедрість міри

І щирість чиста, не глузлива.

Живе в щасливу долю віра

І доброта обом властива.

Від України відректися,

Якщо й захочу, то не зможу.

Не тільки зовні дуже схожі

- Дві долі у одну сплелися…


_________________
1. Олександр Петрів у стрільбі зі швидкісного пістолета із 25 м не просто став олімпійським чемпіоном, але й ще встановив новий олімпійський рекорд
2. Перше золото для України виборола команда українських шаблісток. Героїнями цієї Олімпіади стали Ольга Жовнір, Ольга Харлан, Галина Пундик та Олена Хомрова
3. Стрілець Артур Айвазян став олімпійським чемпіоном у стрільбі із гвинтівки із положення лежачи
4. Олімійська чемпіонка Афін у вільній боротьбі Ірина Мерлені до свого золота на попередніх Іграх додала пекінську бронзу
Attachment: 8535822.jpg (45.9 Kb) · 5625344.gif (67.6 Kb) · 9195501.jpg (38.2 Kb) · 7120117.jpg (263.9 Kb)


Всім гарного дня;) ))))

Post edited by natalya-gurkina - Вт, 04.01.2011, 18:06
 


natalya-gurkina    Date: Сб, 08.01.2011, 21:50 | Message # 187
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
Однажды переставши ждать
Игорь Светлый

Когда я перестану ждать,
...Тогда, всё будет, знаю, начинаться
......И так не хочется всё это принимать
.........Увидеть хочется и хочется остаться
Конечно, Ангел на руки возьмёт
...Нам вместе будет трудно подниматься
......Да, знаю, солнце новое взойдёт
.........Но даст ли Ангел право оставаться...
Когда я перестану ждать...
Attachment: 5585849.jpg (15.9 Kb)


Всім гарного дня;) ))))

Post edited by natalya-gurkina - Сб, 08.01.2011, 21:54
 


gov300988    Date: Пн, 25.04.2011, 22:01 | Message # 188
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Реєстровці
 
Повідомлень:
3
Ігорю, кілька разів прочитала написані Вами строфи...
Ми часто отримуємо те, що хочеться, коли перестаємо очікувати. І коли це до нас приходить, виявляється уже не потрібним...


Вот то, чем живу я и чем владею:
Люблю, ненавижу, борюсь, шучу.
А жить по-другому и не умею,
Да и, конечно же, не хочу!
Э.А. Асадов
 


plis-50    Date: Нд, 08.05.2011, 07:40 | Message # 189
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Реєстровці
 
Повідомлень:
4
Не верь словам, не верь рукам,
Что запирают дверь...
Не верь целующим губам-
Не верь, не верь, не верь!

Ведь и тебя я обману,
Как этих,тех и ту...
Любовью вымучу, сомну
И брошу в темноту...

Не верь ни сердцу,ни уму,
Ни завтра, ни теперь!
Не верь на свете никому!
И в этот стих... не верь!

Олесь Осінній

 


plis-50    Date: Нд, 08.05.2011, 08:07 | Message # 190
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Реєстровці
 
Повідомлень:
4
Тихо падає цвіт...
Тихо падає цвіт,наче роси...
Скільки весен і літ
Я шукав твої очі і коси...

Тихо падає цвіт,
Тихо падає цвіт на світанні...
Мов з дитинства привіт,
Наче спомин про перше кохання...

Тихо падає цвіт,
Тихо падає цвіт у долоні...
Як печаль сивих літ,
Білим снігом лягає на скроні.

Не журіться сади,
Не сумуйте уранці за цвітом.
Так буває завжди,
Як весна покохається з літом...

Олесь Осінній

 


Lieksa    Date: Вт, 28.06.2011, 21:11 | Message # 191
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Реєстровці
 
Повідомлень:
2
Дуже гарні вірші! Приємно спостерігати, що в Україні так багато творчих людей, які створюють такі суперські вірші, розповіді. До речі, у журнал "Дніпро" можна надсилати власні твори й журнал друкує їх безкоштовно.
 


InhearT    Date: Сб, 16.07.2011, 17:22 | Message # 192
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Управляючі
 
Повідомлень:
58
Біла троянда
Якщо життя – дорога, наш шлях, як паралелі,
Якщо життя – польоти, пілоти в нім не ми,
Якщо життя – оазис, ми й досі у пустелі,
Якщо життя – це воля, заручники тюрми.
Твої чорняві коси, твоя смуглява шкіра
Ніколи не сховають душевної краси,
Для мене ти насправді назавжди ніжно-біла,
Хоча нас всіх міняють вже пройдені часи.
Я малював портрет твій на білому папері
Лиш крейдою, щоб душу твою не зіпсував,
При зустрічах з тобою я на своїй манері
Троянди тільки білі так щиро дарував.
Якщо життя – підйоми, не дай мені упасти,
Якщо життя – це книга, дозволь перепишу,
Якщо життя – це пекло, я спробую украсти,
Якщо життя – лиш мрія, навіки залишу.
Хоч зараз ти далеко, відчуй мої страждання,
Десь там, де білі квіти і де ступаєш ти,
На згадку про минуле, на пам'ять про кохання,
Троянду білу в коси чорняві заплети.
Якщо життя – це річка, знайди на ній мости,
Якщо життя – це ніжність, то спробуй зберегти.
 


Dashabilokon    Date: Нд, 17.07.2011, 13:22 | Message # 193
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
27
Люди, ваша творчість мене надихає!!!
confu9
 


natalya-gurkina    Date: Сб, 26.11.2011, 11:29 | Message # 194
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
Наталя Крісман
БОЛЮЧА ПАМ"ЯТЬ

Віками нам казали: "ви не люди,
Без роду-племені, невільники, отара...",
Вбивали віру й волю в наших грудях
Голодомор, Сибір, катівні, чвари...

Мільйони душ обірвані на злеті,
Розтрощені кістки не заростають.
Надміру вже сумних на долі вплетень,
Що досі кров'ю чорною стікають!

Минають люди, племена, держави цілі,
І "бумеранговий закон" чимраз сильніший.
Болюча пам'ять
не повинна вкритись цвіллю!!!
Мільйони жертв людських було тоді
НАВІЩО???


Всім гарного дня;) ))))
 


lyu4450    Date: Сб, 26.11.2011, 20:38 | Message # 195
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
44
З нотатки Дарини Молчанюк (м. Коростишів)

Як їх забракло,то де ж ту думку взяти?
Де їх шукати, а ліпше, де знайти?
Чи, може, варто краще промовчати..
Або ж відкрити на вустах замки?

Хтозна якими вони будуть,
Чи гострими, чи бідні й непрямі,
А, може,ненависть побудять
Й затопчуть на смерть на землі?

Або припустимо солодкі та нещирі,
Щоб так розбавити тони.
І ніби все у дружнім мирі,
Насправді то єхидні ми.

А де ті ніжні й справжні,що колись звучали,
Коли крім них не знала інших я,
Які на язиці з любов’ю проростали
Й не гралась ними,як мале дитя.

Де ті, які пігулками легко назвати,
Де ті, які не топляться в думках,
Де ті, які не важко промовляти,
Де ті, які вже складені в купках?!

Та всі слова, які могла б сказати
Так міцно замкнуті в тюрмі…
І вже вуста не вмію відкривати
Для тебе назавжди німі..


"Мені так хочеться багато їм сказати,а їм так мало хочеться почуть..."
 


форум сайту Анумо знову віршувать! » Поезія - це завжди неповторність » Поетична майстерня » Нові імена (Вірші, які мені подобаються.)
Пошук:



 
     
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz