|
Нові імена
| |
natalya-gurkina
♀
| Date: Ср, 28.04.2010, 09:31 | Message # 151 |
| Автор: Анастасія Лінк: http://virchi.pp.net.ua/publ/125-1-0-4339 Смерть Я ніколи не уявляла собі, яка вона. Я знала, що сум одягається в біле і супиться, я бачила радість, що кружляла в надзвичайно барвистому, обшитому тонкими блискучими стрічками, вбранні, а на голові вінок, немов в України. Так, Україна радіє, завжди радіє, навіть крізь сум. Та я ніколи не могла уявити собі смерть… Яка вона? Кажуть, чорна і з косою у руках. Ні… така смерть приходить косити в епідемії, голодомори… А «ця» смерть зовсім інша… Я не знаю, яка. Думаю, холодна і зі скляними очима, з білим лицем і яскравими контурами обличчя. І для всіх різна. Можу лише уявити, яка смерть прийшла до Неї. Така гарна-гарна, прийшла вранці, поки всі спали, щоб ніхто не заважав… поговорити… про життя. Так, саме про життя. Смерть не знає життя, їй про нього розказують такі, якою була Вона. Розказують про те, як хочеться ще трошки жити, хоча б день, і в цей останній день побачити все і всіх. Просто побачити, обійняти, торкнутись теплим цілунком сухих губ до дитячого лобика, востаннє. Вона розповіла смерті про своїх дітей, онука, матір, чоловіка. Просто, щоб та знала, що таке «жити». Вони говорили так спокійно, виважено, пошепки, щоб ніхто не чув. А смерть розповідала про себе, втішала, розкривала таємницю свого приходу і нескінченного існування. Трохи вихвалялася своєю незнищенністю і нетлінністю, бо поки є люди, доти є й вона. Вона знала, що її не люблять, бояться, тікають від неї. Та вона знала, що наздожене кожного, переможе усіх. Багатьох їй було шкода. Як ось зараз. Вона заплуталася в липкій павутині холодних думок, та не могла піти звідси, бо вже переступила поріг оселі… Такі правила. І край…. У неї не було ніякої коси, ніякого чорного одягу. Важка світло-сіра, майже біла, сукня ховала голі ноги, а високий мереживний комір та довгі вузькі рукава таїли під собою зморщену шию та сухі руки з тонким пальцями. У її очах не було злості чи ненависті, лише співчуття, співчуття до Неї, Її дітей, онука, матері, чоловіка. Вона навіть плакала, вона уміла жаліти. А в руках у неї був маленький букетик із восьми жовтих троянд, який вона завжди залишала біля голови. І в її волоссі були малесенькі жовті і білі трояндочки, що утворювали собою тонкий і ніжний віночок. Розпитавши про життя, розказавши про смерть, вона підхопила Її, мов пір’їнку, поцілувала в лоб, торкнулась щоки зворотнім боком долоні і дала заснути. Заснути, щоб вже ніколи не прокинутися. А за вікном, під ранковими променями сонного сонця, вже тріпотіли крильцями малі янголята, вони перехопили Її в свої маленькі пухкі ручки і понесли десь ген-ген у небо, де немає дітей, онуків, матері і чоловіка, де лише спокій, тиша, і чистота блакитного неба. Десь там уже була наготована Їй постіль з білих хмаринок і вічний спочинок у обіймах Бога.
Attachment:
3607886.gif
(518.4 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
natalya-gurkina
♀
| Date: Вт, 04.05.2010, 08:55 | Message # 152 |
| Рідна мова, рідне слово Людмила Горбата Забриніла колискова, Заспівала тихо казка, Материнська рідна мова, Неповторна ніжна ласка. Над стареньким верболозом Вчаться пташечки співати, А мене навча матуся Словом рідним розмовляти. Ось така проста наука, Споконвічна і чудова, Звеселяє і хвилює, Материнська рідна мова.
Attachment:
9067738.jpg
(31.5 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
natalya-gurkina
♀
| Date: Вт, 04.05.2010, 09:03 | Message # 153 |
| По Образу Нашому та Подобі Світлана Кедик Ти казав, що весна схожа на мене Я повірила і розквітла в зеленій безмежжі, у подиху свіжого вітру… Ти казав, що ластівка носить мої крила, Я повірила і під дахом будинку гніздечко діточкам звила. Ти казав, що Сонце гріє моїм теплом, Я повірила і віддала для тебе цнотливо-нестримну Любов. Ти казав, що осінню падає листя у мої обійми, Я повірила і трепетно-ніжно умилася слізьми, Як дощ. І хлинули ріки води неповторно крізь розстелену долю в низинах і високо в горах, понад хмарами в небі… звідусіль і усюди до єдиного тебе. Ти казав, що очі мої як перлини – наївні та щирі мов у дитини Я повірила і стала малою у твоїх глибоких обіймах - вітром. Набравши глибини духовного простору повні легені Здійнялася вихором аби облетіти рідну Землю. Пригорнути до серденька кожну планету і Сонце і Місяць, і Зірки … Пригорнути темінь біди зафарбувавши її спогади в біле. Ти казав… Аби знялася я й полетіла розквітом в зеленій безмежжі у такому хиткому бентежжі. Плакали краплі на мої повіки, струменіли щоками у мрійно-рожевих бажаннях, сміялися силою грому, розквітали вустами вогняної блискавиці… І я вклонилася Богу, як побачила в образі свому Їх лиця.
Attachment:
8934707.jpg
(89.8 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
natalya-gurkina
♀
| Date: Нд, 23.05.2010, 11:54 | Message # 154 |
| Эльдар Ахадов КАРАСИК Ну, кто ты такой? Кто ты без нас, твоих родителей? Что ты о себе возомнил? Всю жизнь на всём готовеньком, папа с мамой для тебя старались, ничего не жалели, чтоб всё у тебя, дорогой сыночка, было в лучшем виде! И вот результат! Вот она - твоя благодарность! Куда ты собрался? «Комсомолец-доброволец» выискался! Ну, какой тебе Крайний Север? Ты же дохлик несчастный! Всю жизнь: что хотел – ел, как хотел – одевался, куда хотел учиться – туда тебя и поступили, на ком хотел – на той и женили. Жену бы пощадил, самодур, – на пятом месяце, между прочим. Ты же из семьи потомственных большевиков-ленинцев! Дед твой в гражданскую чудеса творил! Я, отец твой, из кожи вон лезу, стараюсь! А ты? Побойся Бога! Взял бы я тебя сейчас инструктором в райком, годика через полтора был бы ты уже третьим секретарем, а там – сам знаешь, дорожка пряменькая. Вот тогда, пожалуйста, хоть куда лети – хоть на Крайний Север. Только тогда ты и сам не поедешь. Некогда станет, потому что к тому времени дурь-то из головы выветрится. А то, ишь ты: юность, видите ли, взыграла! Бледный Карасик в кругленьких очочках похожий на Кролика из сказки про Вини-Пуха, слушал отца молча, не поднимая головы. В последнее время его заветной целью в жизни было одно: любой ценой вырваться из-под родительской опеки, которую он считал невыносимой для взрослого уже почти человека. И родители, в конце концов, сдались. Ничего особенного в том, что именно его, а не кого-нибудь другого, назначили командиром трехтысячного республиканского ударного комсомольско-молодежного отряда имени Минина и Пожарского, Карасик, конечно, не заметил. И в том, что именно ему было поручено выступить с трибуны республиканского партийного съезда и зачитать выученный заранее текст обращения передовой комсомольской молодежи – тоже ничего особенного, он же – командир, застрельщик юных энтузиастов. Газеты, радио, телевидение – всюду писали о героическом отряде имени Минина и Пожарского и ( ну, естественно) о его блистательном отважном командире Карасике. И вот, наконец, настал день «икс»: трехтысячное молодежное «войско», провожаемое родственниками, оркестром, школьниками, девушками в кокошниках и партийно-комсомольской элитой, двинулось с железнодорожного вокзала в спецпоезде цвета свежего огурца на восток. А на востоке комсомольцев-добровольцев с оркестром, фанфарами, флагами, корреспондентами, девушками в кокошниках и партийно-комсомольской элитой на железнодорожном вокзале приветствовала столица нашей Родины – Москва. Покорителей Крайнего Севера расселили в гостинице «Россия», и начали методично водить по всем столичным достопримечательностям, театрам и музеям. Некоторое время ни одно мало-мальски серьезное мероприятие в Москве не мыслилось без участия в нем представителей отряда геройских комсомольцев. А уж самого Карасика интервьюировали все, кто только мог. Через месяц он уже чувствовал себя ожившим памятником то ли Павке Корчагину, то ли энтузиастам семидесятой широты. И вот грянуло-таки то самое событие, из-за которого они все, мягко говоря, несколько подзадержались в Москве: очередной съезд КПСС. Событие по тем временам можно сказать вселенского масштаба. Овеянный красными флагами Карасик с товарищами под партийно-комсомольскую музыку и продолжительные аплодисменты должен был выйти на трибуну и поприветствовать делегатов съезда. Честно говоря, Карасик ужасно волновался, но подготовленный и насмерть заученный текст и жуткое желание поскорее уехать от всего этого куда-нибудь подальше, уже всё равно куда, - позволили ему справиться с задачей. И снова – вокзал, корреспонденты, фанфары, девушки в кокошниках, флаги, партийно-микрофонные речи, аплодисменты, клятва молодежи и спецпоезд цвета свежего огурца. И так – на каждой крупной железнодорожной станции. Потом всё реже. Места за окнами вагонов становились всё более безлюдными, с хилыми лесными рединами, а потом и вовсе – заболоченными, дикими и безлесыми. Зато пошел снег. Приехали. Крайний Север – он большой. Три тысячи человек для местных пространств – капелька в океане. Людей из отряда распределили по всяким-разным вахтовым поселкам, временным поселениям, автоколоннам, строительным подразделениям, находящимся друг от друга на расстоянии ста, двухсот, трехсот и даже тысячи километров. Отряд рассосался. Под началом Карасика осталось 28 человек и супруга на седьмом месяце беременности. О том, что они комсомольцы-добровольцы в строительно-монтажном управлении вспомнили только через месяц, когда в среднем каждый получил по 250 рублей на человека. А что вы хотели? Больше? Так вы же это – комсомольцы-добровольцы. Вас сюда никто не звал. Вы на Родину работаете. Так что получите, распишитесь и будьте здоровы. Не нравится: вот Бог – вот порог. Всё, что удалось Карасику: перевести жену на легкий труд, а затем отправить её домой – рожать. Так прошло восемь лет. Об отряде имени Минина и Пожарского более никто не вспоминал. Работали и работали себе - кто где как мог. Обстановка в стране менялась в худшую сторону. Платить через восемь лет перестали вовсе. Хотите – работайте, хотите – не работайте: денег нет. Карасик нашел другое предприятие. Где все-таки что-то платили. За командиром ушло пять-шесть человек, не больше. Через несколько лет и там платить перестали. Советский Союз рухнул. Новые старые хозяева решили, что им проще все распродать и жить на банковские проценты. Карасику распродавать было нечего. А вот семью кормить как-то надо было. Сына и дочку растить. Иногда везло с работой… какое-то время, иногда не очень. Карасик ни от чего не отказывался. Лишь бы платили. Прогремел на всю страну один дефолт, потом другой. Потом кризис наступил. Порой Карасику казалось, что все эти банковские финансовые термины в первую очередь находят именно его, карасикову голову, и лупят именно по ней изо всей силы. Будто мстят за ту минутную славу, которая когда-то, Бог знает когда, осенила краешком его несмышленое юное существование. И вот стоим мы с ним на холодном майском песчаном берегу суровой северной Яхи-реки, где он мне обо всём об этом сам же и рассказал только что. Маленький, близорукий в круглых очочках с босым лицом, в старенькой «комсомольской» кожанке – Карасик, зябко поёживаясь на ветру, ловко переворачивает на мангале шампуры с шашлыком. Детей он всё-таки вырастил на Большой земле, вот только на пенсионные средства шибко-то не проживёшь: что делать, приходится подрабатывать. Время от времени Карасик греет над углями замерзшие ладони и поправляет коротковатый кожаный воротник. Два пожилых дородных вахтовика, решившиеся, несмотря на ветер и пролетающий снежок, начать шашлычный сезон на свежем воздухе, сочувственно предлагают ему стопочку водки. Он не отказывается. Тут люди простые – все всё понимают…
Attachment:
3631167.jpg
(51.8 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
allagrabinska
♀
| Date: Нд, 23.05.2010, 15:40 | Message # 155 |
| Так, усі ми 60-ники і 70-ники. щиро вірили в ідеали, які нам підсовували ті, які самі сміялися з тих "ідеалів". І усім нам прийшлося розплатитися по-повній за те ЩАСЛИВЕ МАЙБУТТЯ, яке ми "герої очкарики" заробили для ідейних вожаків...Сумно, хай їм грець!!!
Алла Грабинська
|
|
|
|
natalya-gurkina
♀
| Date: Пн, 31.05.2010, 21:14 | Message # 156 |
| Софія Кримовська Ангел На комод поклала німб поруч із ключами і вмостилась на вікні смакувати чаєм. Крила сохнуть на гаку - ніч лила безбожно... Ой, мовчу, не до смаку шефу лайка... Можна одягати не дрес-код на свята, а міні, часом виграти джек-пот, маючи везіння... Ось доп'ю зелений чай, в сині джинси влізу. Німбе-золотко, прощай - складено валізи! На курорт, на тижні три в Трускавець чи Моршин. - Боже, тільки не свари! Відірватись можна?
Attachment:
3963357.jpg
(53.5 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
natalya-gurkina
♀
| Date: Вт, 01.06.2010, 11:35 | Message # 157 |
| Кучерук Віктор Пахне любистком і м’ятою... Пахне любистком і м’ятою Вечір сьогодні в селі. Лебедем місяць над хатою В сизій купається млі. Вітер вовтузиться в травах, Зморений сонцем за день. Вийшов у верби до ставу Схожий на парубка клен. Сад, як вітрило барвисте, Цвітом тріпоче смерком. Серцю моєму затишно, - Вечір блукає селом…
Всім гарного дня;) ))))
Post edited by natalya-gurkina - Вт, 01.06.2010, 11:37 |
|
|
|
natalya-gurkina
♀
| Date: Ср, 16.06.2010, 12:52 | Message # 158 |
| Катруся Матвійко А сонцю сьогодні зле... А сонцю сьогодні зле, Висока температура... Зроблю я йому омлет І з липи смачну мікстуру. Пошию подушку із хмар, Закапаю носа, бо нежить... А потім закутаю в шарф... Нехай собі трошки полежить... Як можна хворіти вгорі?.. Та жаль мені сонечка дуже! Дивись-но, мале, не згори, А краще лікуйся й одужуй!
Attachment:
7669225.gif
(29.5 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
Post edited by natalya-gurkina - Ср, 16.06.2010, 12:53 |
|
|
|
natalya-gurkina
♀
| Date: Нд, 04.07.2010, 11:18 | Message # 159 |
| Кучерук Віктор Я озвуся у тиші відлунками... Я озвуся у тиші відлунками Заколисаних сном громовиць. Обпечу уночі поцілунками Безсоромних яскравих зірниць. Розтривожу твій сон зорепадами, Прохолодою в ліжко впаду. І липневих ночей ароматами Напою я тебе молоду. Сьогодення забувши, полинемо Наяву в зачарований рай. Ти ночами короткими, синіми Вже недовго на мене чекай…
Attachment:
3790312.jpg
(24.2 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
Post edited by natalya-gurkina - Нд, 04.07.2010, 11:19 |
|
|
|
natalya-gurkina
♀
| Date: Пн, 30.08.2010, 08:41 | Message # 160 |
| А б о р т Світ не хитнеться, не ляже до верху дном… Серце у серці – не серце, а ембріон?.. Важко годину, чи тиждень, чи, може, два. Не до дитини обом?.. Ти, мабуть, права… Тільки ридає, спокутує людства гріх та, що не має дитини… за нас за всіх…
Attachment:
9897280.jpg
(28.0 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
Post edited by natalya-gurkina - Пн, 30.08.2010, 08:42 |
|
|
|
natalya-gurkina
♀
| Date: Пн, 06.09.2010, 08:18 | Message # 161 |
| Відпускаю як птицю на волю Олексій Тичко Ти не будеш моя, відпускаю, як птицю на волю. Вже долоні спітніли, і пальці обм’якли – «Лети!» Поквартально зболить, метушнею покриє густою. Ніби димом пожарищ, згорають останні мости. Відпускаю з руки, лети в дим і у спеку від згарищ. Монотонно шепочуть, прощальну молитву вуста. Не була ти моя, а тепер взагалі відлітаєш, дихай волею вповні… А в горлі першить - гіркота.
Attachment:
3975939.jpg
(109.9 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
natalya-gurkina
♀
| Date: Пн, 06.09.2010, 11:18 | Message # 162 |
| Михайло Ісаєвич Твоїми нитками Світлосяйно, прозоро, співочо, мелодійними слів пелюстками розмалюєш палітру Ти ночі золотими нитками-віршами. І ця ніч - як рушник, що до серця, наче струмінь цілющий, проляже. Як водою святою з озерця - душу змучену вмиє й наснажить. Твій рушник назавжди буде з нами - ночі, дні, вечори і світання - бо на ньому Твоїми нитками є написаний вірш про Кохання...
Attachment:
5759111.gif
(30.5 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
Post edited by natalya-gurkina - Пн, 06.09.2010, 11:19 |
|
|
|
natalya-gurkina
♀
| Date: Сб, 11.09.2010, 17:11 | Message # 163 |
| Эльдар Ахадов О НЕЙ В ночи мелькнувшею зарницей, Землёй над бездной гулких вод - Она в глазах твоих лучится, Она в душе твоей поёт! Она всегда везде с тобою – До крайней точки бытия. И ты зовёшь её любовью, И знаешь, что она – твоя… О, сердце! Как же ты отважно, Когда светлы дела твои! А любят ли тебя … неважно: Любовь не требует любви.
Attachment:
2406967.gif
(9.7 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
natalya-gurkina
♀
| Date: Сб, 11.09.2010, 17:16 | Message # 164 |
| Эльдар Ахадов ВСЕ ДЕТИ – АНГЕЛЫ - Мам, а откуда берутся ангелы? - Все детки – ангелы, сынок. Они такими рождаются у мамы с папой. - Значит, и я ангел? - Да, сынок, когда родился и ты был ангелом. - А потом? Я теперь кто? - Теперь ты просто человек, многие потом становятся людьми. - А у меня что: и крылышки были? - Нет, сынок, они у ангелов потом отрастают. - А я на картинке и у маленьких тоже видел. - Те маленькие, у которых есть крылышки, на небе живут. Им ведь крылышки даются не просто так, а чтобы летать… - Мам, а почему я теперь не ангел? - Если бы ты остался ангелом, у тебя бы выросли крылья, и ты бы улетел от нас. И тогда нам с папой стало бы очень грустно. Как бы мы жили без тебя? Тебе же хорошо с нами? Ты не улетишь? - Нет, мамочка, конечно, не улечу. - Спасибо, родной. - Мам, а как те родители, у которых дети остались ангелочками и… и улетели? - Их ангелочки прилетают к ним в гости, они являются им во сне, потом они вырастают и становятся большими сильными ангелами, которые в трудную минуту помогают своим родным… - Я понял! Я понял! Значит, у всех мам на свете рождаются дети-ангелы? - Да, сынок, конечно. У всех, у всех… вот когда у тебя будет братик или сестричка, еще совсем маленькие, посмотри тихонечко, как они улыбаются. - Как? - У них ангельская улыбка. Ты это сразу почувствуешь, когда увидишь.
Attachment:
8754705.jpg
(95.2 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
taisa75
♀
| Date: Сб, 11.09.2010, 18:24 | Message # 165 |
| На лавочке старушки, Старые подружки, Говорили-спорили, Чуточку повздорили, Помирились,поглазели, Плюшки свежие поели. Посудачили немного - Что и как,да что такого, Кто,да с кем,и почему, Где,когда и что к чему. Погрозили детворе, Что гоняла во дворе, Юным мамочкам урок - Не спеши,всему свой срок. Обсуждал весь баб-совет, Что готовить на обед, Что дороже,что дешевле. Так уж повелось издревле. Я спешу,я вся в делах, Сидят старушки во дворах, Оглянулась,посмотрела - Я на лавочке сидела.
Таїсія Цибульська
|
|
|
|
|
|
|