|
|
ВІРШІ ПОЕТІВ що не в "АНУМО"
| |
| iv-ann
♂
| Date: Чт, 16.04.2015, 19:11 | Message # 151 |
|
| Переклад з російської , це краще ніч читати по російськи !
З РОСІЙСЬКОЇ
СИМЕОН ПОЛОЦЬКИЙ
1629-1680
ІЗ ПЕРЕДМОВИ ДО « РИФМОЛОГІОНУ»
Писав я спершу мовою , що нею
Поєднаний із домом та ріднею .
Але побачив : користь буде знову ,
Коли словенську чисту вивчу мову , -
Узявся я граматику читати ,
Господь мені знання поміг дістати …
Я до речень словеньских * прилучився ;
І скільки бог дав , знати научився ;
Зумів я мудрість творчості пізнати ,
До світу по-словенськи промовляти .
* Тобто до книжно-словянської вимови.
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Чт, 16.04.2015, 19:12 | Message # 152 |
|
| Збагнути сутність краще коли розумієш інший світ в думках
його
З РОСІЙСЬКОЇ
СИМЕОН ПОЛОЦЬКИЙ
1629-1680
СВІТ ЄСТЬ КНИГА
(фрагмент)
Аж пять листків широченних книгу прикрашають ,
Вони письмена предивні у собі вміщають …
Останній лист – земля наша з травами , квітками ,
Із деревами , звірнею , наче з письменами .
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Чт, 16.04.2015, 19:14 | Message # 153 |
|
| Благочестива мить не у хвальбі живе , а правдою прославить
свій народ !
З РОСІЙСЬКОЇ
ВАСИЛЬ
ТРЕДІАКОВСЬКИЙ
1703-1769
ВІРША НА
ПОХВАЛУ РОСІЇ
Почну на флейті вірші печальні ,
Зрячи Росію крізь далі дальні * :
Бо днесь я маю много охоти
Умом обняти її чесноти !
Росіє – мати ! Світе безмірний ,
Тебе твій син уславляє вірний .
О , як на троні сидиш ти красно !
Мов сонце в небі , ти світиш ясно !
Скрашають інших золоті скіптри ,
Дорогоцінна порфира , митри ,
Собою скіперт свій ти скрасила ,
Лицем пресвітлим вінець поштила.
О благородстві твоїм високім
Хто ж то не знає в світі широкім ?
Уся собою ти благородство :
Ти – світла з неба велике мнозтво .
В тобі вся віра благочестивим ,
Немає місця в ній нечестивим ,
В тобі не буде віри двійної *,
Не пустим сили до себе злої .
Чим ти , Росіє , не хлібосільна ?
Ти – скарбівниця всіх добр єдина ,
Одвік багата , слави причина .
Як твої звізди здоровям зорять !
Як росіяни спів тобі творять :
Віват Росіє ! Віват , кохана !
Віват , надіє ! Віват , жадана !
Скінчу на флейті вірші печальні ,
Зрячи Росію крізь далі дальні :
Сто мов потрібно б мені для сили ,
Аби прославить , що в тобі миле !
* у 18ст.Ватікан намагався підкорядкувати собі російську
церкву шляхом обєднання католицизму та православя в одну релігію , що викликало
різкий протест у російському суспільстві .
* Вірш написано в 1728 р., коли автор навчався
в Парижі.
Навчитися свій рідний край любити , поучіться люди як це
робити , а то українці в більшості хто покидає рідкий край – то й українське
згодом … ЗАБУВАЙ … ПОВЧІТЬСЯ В МИНУЛОГО !
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Пт, 17.04.2015, 19:06 | Message # 154 |
|
| Чому коли у когось душа болить , то в іншого ще тіло
бенкетує .
ВАСИЛЬ КУЙБІДА
* * *
Ти досхочу напився болю .
Тепер ,нужденний , бенкетуй ,
Ридма заплач , натішся вволю
І по астральному бездоллю
Розвій надію золоту .
Тебе пройняв пустельний запах
Ще не означений світів.
І ти пішов туди по звабах ,
На святотацтва хижих лапах ,
Не полишаючи слідів .
Але не вдалася утеча ,
Вірша урвалася струна ,
Немов прикаяність чернечу ,
Душі пажерну порожнечу ,
Безмеж підсилила луна .
Немарно всі здійнялись води
На осоружністю почвар :
На тлі потуги охолоди
Уже не вибється зі споду
Твій дух , обшарпаний бідар.
У шквал сумять втиснувши радо ,
Танцюй із розумом в руці
Пророка зла чи
ретрограда
І , гнів залишивши позаду ,
Вяжи обірвані кінці.
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Сб, 18.04.2015, 18:58 | Message # 155 |
|
| Як легко на землі , коли як рідна прийме вона усе …
АТЕНА ПАШКО
* * *
Там де маки цвітуть ,
Ще коса гострим шепотом
Звалює гілля в покоси .
Там ще літо знайду , бо тут
Уже осінь , вже осінь , вже осінь .
Знаю , в гості до літа іду ,
В гостях довго баритись не буду .
Тільки в трави гривасті впаду ,
Тільки в сіно гаряче впаду ,
Спраглі губи зарошу і стану
На коліна й причастя прийму –
Найсвятіше , гірке і останнє .
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Сб, 18.04.2015, 18:59 | Message # 156 |
|
| Лише у рідній стороні , такі річки , що рідним словом в душу
мовлять , що розумієш в світі все .
ТАРАС СЕРГІЙЧУК
РУЧАЇ
Під горою дзюрчать ручаї,
Та яка,власне,в цім дивина,
Поки ще на осі на своїй
Обертається куля земна?
Бо підвладне тут все,як раніш,
Потаємній часу течії:
Наступила весна — на весні ж
Під горою дзюрчать ручаї.
Та чомусь,як уперше,проте
Я дивуюся друзі мої,
Коли чую щоразу оте —
Під горою дзюрчать
ручаї
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Сб, 18.04.2015, 19:00 | Message # 157 |
|
| Як можна не любити рідний край , про це у кожного спитай …
ГРИГОРІЙ КОВАЛЬ
ГІРСЬКИЙ СТРУМОК
У горах , де тіні дрімають в імлі ,
Зустрівся прозорий струмочок мені .
Я сів спочивати
Й хотів розгадати :
Про що він бринить в тишині .
Я слухав , як флейта струмка жебонить …
Шептались смереки : куди він біжить ?..
Ой шкода , що в зворах
Краплини прозорі
Він може замарно згубить .
А він межи гір , у яру камянім
Пробивши доріженьку водам своїм ,
Добіг до криниці
Із запахом глиці
Й затих у піску золотім.
Тут олень лишив від копитця сліди ,
Ідуть вівчарі в надвечіря сюди ,
Із поля дівчата ,
З діброви – хлопята,-
І всі – до струмка , до води .
…Напийсь , причастися з його ясноти ,
Але перед тим , як в дорогу іти ,
Збагни його святість ,
Значимість і радість
Земної його доброти.
Якщо доторкнеться душі його спів
І скажеш про себе все те , що хотів,-
Хвала його водам!-
Ти душу природи
І сутність її зрозумів.
1954.
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Пн, 20.04.2015, 07:57 | Message # 158 |
|
| Земля говорить , прихилися , відчуєш серце і полюбиш …
ГРИГОРІЙ
КОВАЛЬ
* * *
У землі є серце –
Тільки сховане ,
Стук його ночами чуть мені .
А вона , дощами зацілована ,
Мрійно посміхається вві сні ;
В шумі трав розвихрених колишеться ,
Над степами лунко котить грім !..
Рідна земле ,
Мабуть , не надишусь я
Полиневим запахом твоїм .
Не напюсь краи в дібрових росяних ,
В синь небес твоїх не надивлюсь .
В котрий раз
Твоїм полям колосяним
Я в своїм коханні признаюсь .
Все , чим жив у цім краю калиновім ,
Що з дитячих днів в душі ношу :
Барви луків , поля ,
Шум ялиновий –
Я в слова пісень своїх впишу .
Серце , сповнись радістю-відрадою!
Чуєте ви , жури –журавлі?..
Іноколи бува – коханих зраджують ,
Лиш не можна зрадити землі .
Гей ви , далі , в мареві стуманені !
Рад я кожну квітку цілувать …
Бачу , вишні в убранні весняному
Вийшли теплі зливи зустрічать .
Лийся ж , небо , на лани нескошені !
Сповни дзвоном синій сон полів …
Я навіки в ці краї запрошений
Тополиним леготом гаїв ;
Шумом нив , що широко колишуться ,
В передзвоні пташок голоснім …
Рідна земле , мабуть не надишусь я
Полиновим запахом твоїм .
1957
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Пн, 20.04.2015, 08:00 | Message # 159 |
|
| Ми мріями , надіями живемо , якби у світі не вони , для чого
жити на землі …
ГРИГОРІЙ КОВАЛЬ
* * *
Мріє , має ,
Засинає
В дзвоні пташок зелен гай .
На сопілку коник грає …
Тихо , тихо ,
Не злякай .
Квітам вітер
Сльози витер ,
Сколихнулись : дзвін та дзень !
Через сито сонця ллється
В сині трави синій день .
Жарко , жарко …
Вітер хмарку
Через луки в степ поніс
І дощами
Над житами
Розметав свої кіс .
Гай сміється ,
Колос гнеться ,
Дзвінко перепел десь бє
Й на ковадлі мого серця
Небу
Райдугу кує !
1959
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Пн, 20.04.2015, 08:01 | Message # 160 |
|
| Вітряки перемелюють зерно часу , який зберігається в душі …
ГРИГОРІЙ КОВАЛЬ
ВІТРЯКИ
Де дзвонять достиглим зерном колоски
І сокіл на волі гуляє , -
В зажурі стоять на горі вітряки
І дивляться в поле безкрає .
Чого засмутились ?..
Про все ви мені ,
Як друзі старі , нагадали :
В полях цих дитинства зеленого дні
Пахучі вітри колихали .
На раз тут збирала нужда колоски
В надії на сонячну долю …
І сумно дивились тоді вітряки
На гони пожовклого поля .
Згадалося все , чим я марив і снив ,
А може , і ви пригадали
,
Як трактор уперше лани розбудив ,
Як межі плуги розорали ?
Хропли у напрузі стальні двигули ,
Аж серце тремтіло у грудях …
О , як ви шуміли в ту осінь , млини ,
Як радість світилась на людях !
А я вже мішки на лоток піддавав ,
Боліли і руки , і ноги …
- На світі , мій сину , -
Мірошник казав , -
Ніде нема хліба легкого .
Млиновеє коло розтерли роки ,
У праці розтратилась сила .
В задумі стоять на горі вітряки
І гріють натруджені крила .
Чого ж посмутилися , друзі мої ?
Чи , може , до давнього болю
Згадались пожежі , криваві бої
І злидні тяжкої неволі ?
В загравах жахтіла над краєм війна …
І повними смутку очима
Удови і сироти йшли до млина
І торби несли за плечима .
Мені ж тоді випали інші стежки :
Пішов я у спалахи бою .
І сумно махали крильми вітряки ,
Неначе прощались зі мною .
Тоді я збагнув , що земля ця німа ,
У вирвах , дротах-огорожах
У мене на світі єдина-одна ,
А іншої бути не може .
І ніс я її із кривавих атак ,
Щоб вирвать з пожежі і бою ,
Щоб знов колосилась в дозрілих житах ,
Не знаючи горя і болю .
…І ось я зустрів вас , мої земляки !
І радості стримать несила .
Як птиці , стоять на горі вітряки
І гріють обвітрені крила .
Привіть тобі , рідна моя сторона !
Із серця спадає тривога …
Знайоме село у садах порина ,
Прямує полями дорога .
І віє багатством засмаглих полів ,
Де злидні ходили з торбами .
Доріжки –стежки до старих вітряків
Давно заросли полинами.
І що ж вам , трудяки , тепер я скажу !
Нові підняли ми вітрила !..
Останнім , востаннє про вас я пишу ,
Про ваші поламані крила .
Та все ж – де б не був –
Я прийду навесні
І ріним простором упюся ,
Згадаю буремні і радісні дні
І вам – до землі поклонюся.
1959
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
|
|
|
