ПОЕТИЧНИЙ ФОРУМ

RSS    Правила форума   Пт, 29.03.2024, 08:17
 
Поновлені теми
 
        

пошук по сайту:

 

 
НОВІ СТОРІНКИ ТВОРІВ:

Сергій МОСТЮК
Руслан БАРКАЛОВ
Василь КОРОТКИЙ

 
  • Сторінка 11 з 11
  • «
  • 1
  • 2
  • 9
  • 10
  • 11
Модератор форуму: virchi  
форум сайту Анумо знову віршувать! » Поезія - це завжди неповторність » Вірші за тематикою » ВІРШІ ПОЕТІВ що не в "АНУМО" (ВІРШІ, ЯКІ СПОДОБАЛИСЬ НАМ.)
ВІРШІ ПОЕТІВ що не в "АНУМО"
iv-ann    Date: Чт, 16.04.2015, 19:11 | Message # 151
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
134
Переклад з російської , це краще ніч читати по російськи !

З РОСІЙСЬКОЇ

СИМЕОН   ПОЛОЦЬКИЙ

1629-1680

ІЗ ПЕРЕДМОВИ ДО « РИФМОЛОГІОНУ»

Писав я спершу мовою , що нею

Поєднаний із домом та ріднею .

Але побачив : користь буде знову ,

Коли словенську чисту вивчу мову , -

Узявся я граматику читати ,

Господь мені знання поміг дістати …

Я до речень словеньских * прилучився ;

І скільки бог дав , знати научився ;

Зумів я мудрість творчості пізнати ,

До світу по-словенськи промовляти .

* Тобто до книжно-словянської вимови.


Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
 


iv-ann    Date: Чт, 16.04.2015, 19:12 | Message # 152
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
134
Збагнути сутність краще коли розумієш інший світ в думках
його

З РОСІЙСЬКОЇ

СИМЕОН   ПОЛОЦЬКИЙ

1629-1680

СВІТ ЄСТЬ КНИГА

(фрагмент)

Аж пять листків широченних книгу прикрашають ,

Вони письмена предивні у собі вміщають …

Останній лист – земля наша з травами , квітками ,

Із деревами , звірнею , наче з письменами .


Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
 


iv-ann    Date: Чт, 16.04.2015, 19:14 | Message # 153
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
134
Благочестива мить не у хвальбі живе , а правдою прославить
свій народ !
З РОСІЙСЬКОЇ
ВАСИЛЬ  
ТРЕДІАКОВСЬКИЙ
1703-1769
ВІРША   НА
ПОХВАЛУ   РОСІЇ
Почну на флейті вірші печальні ,
Зрячи Росію крізь далі дальні * :
Бо днесь я маю много охоти
Умом обняти її чесноти !
Росіє – мати ! Світе безмірний ,
Тебе твій син уславляє вірний .
О , як на троні сидиш ти красно !
Мов сонце в небі , ти світиш ясно !
Скрашають інших золоті скіптри ,
Дорогоцінна порфира , митри ,
Собою скіперт свій ти скрасила ,
Лицем пресвітлим вінець поштила.
О благородстві твоїм високім
Хто ж то не знає в світі широкім ?
Уся собою ти благородство :
Ти – світла з неба велике мнозтво .
В тобі вся віра благочестивим ,
Немає місця в ній нечестивим ,
В тобі не буде віри двійної *,
Не пустим сили до себе злої .
Чим ти , Росіє , не хлібосільна ?
Ти – скарбівниця всіх добр єдина ,
Одвік багата , слави причина .
Як твої звізди здоровям зорять !
Як росіяни спів тобі творять :
Віват Росіє ! Віват , кохана !
Віват , надіє ! Віват , жадана !
Скінчу на флейті вірші печальні ,
Зрячи Росію крізь далі дальні :
Сто мов потрібно б мені для сили ,
Аби прославить , що в тобі миле !
* у 18ст.Ватікан намагався підкорядкувати собі російську
церкву шляхом обєднання католицизму та православя в одну релігію , що викликало
різкий протест у російському суспільстві .
 *  Вірш написано в 1728 р., коли автор навчався
в Парижі.
Навчитися свій рідний край любити , поучіться люди як це
робити , а то українці в більшості хто покидає рідкий край – то й українське
згодом … ЗАБУВАЙ … ПОВЧІТЬСЯ В МИНУЛОГО !


Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
 


iv-ann    Date: Пт, 17.04.2015, 19:06 | Message # 154
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
134
Чому коли у когось душа болить , то в іншого ще тіло
бенкетує .

ВАСИЛЬ   КУЙБІДА

*   *   *

Ти досхочу напився болю .

Тепер ,нужденний , бенкетуй ,

Ридма заплач , натішся вволю

І по астральному бездоллю

Розвій надію золоту .

Тебе пройняв пустельний запах

Ще не означений світів.

І ти пішов туди по звабах ,

На святотацтва хижих лапах ,

Не полишаючи слідів .

Але не вдалася утеча ,

Вірша урвалася струна ,

Немов прикаяність чернечу ,

Душі пажерну порожнечу ,

Безмеж підсилила луна .

Немарно всі здійнялись води

На осоружністю почвар :

На тлі потуги охолоди

Уже не вибється зі споду

Твій дух , обшарпаний бідар.

У шквал сумять втиснувши радо ,

Танцюй із розумом в руці

Пророка зла   чи
ретрограда

І , гнів залишивши позаду ,

Вяжи обірвані кінці.


Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
 


iv-ann    Date: Сб, 18.04.2015, 18:58 | Message # 155
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
134
Як легко на землі , коли як рідна прийме вона усе …

АТЕНА   ПАШКО

  *   *   *

Там де маки цвітуть ,

Ще коса гострим шепотом

Звалює гілля в покоси .

Там ще літо знайду , бо тут

Уже осінь , вже осінь , вже осінь .

Знаю , в гості до літа іду ,

В гостях довго баритись не буду .

Тільки в трави гривасті впаду ,

Тільки в сіно гаряче впаду ,

Спраглі губи зарошу і стану

На коліна й причастя прийму –

Найсвятіше , гірке і останнє .


Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
 


iv-ann    Date: Сб, 18.04.2015, 18:59 | Message # 156
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
134
Лише у рідній стороні , такі річки , що рідним словом в душу
мовлять , що розумієш в світі все .

ТАРАС   СЕРГІЙЧУК

РУЧАЇ

Під горою дзюрчать ручаї,

Та яка,власне,в цім дивина,

Поки ще на осі на своїй

Обертається куля земна?

 
Бо підвладне тут все,як раніш,

Потаємній часу течії:

Наступила весна — на весні ж

Під горою дзюрчать ручаї.

 
Та чомусь,як уперше,проте

Я дивуюся друзі мої,

Коли чую щоразу оте —

Під  горою   дзюрчать  
ручаї


Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
 


iv-ann    Date: Сб, 18.04.2015, 19:00 | Message # 157
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
134
Як можна не любити рідний край , про це у кожного спитай …

ГРИГОРІЙ  КОВАЛЬ

ГІРСЬКИЙ  СТРУМОК

У горах , де тіні дрімають в імлі ,

Зустрівся прозорий струмочок мені .

Я сів спочивати

Й хотів розгадати :

Про що він бринить в тишині .

Я слухав , як флейта струмка жебонить …

Шептались смереки : куди він біжить ?..

Ой шкода , що в зворах

Краплини прозорі

Він може замарно згубить .

А він межи гір , у яру камянім

Пробивши доріженьку водам своїм ,

Добіг до криниці

Із запахом глиці

Й затих у піску золотім.

Тут олень лишив від копитця сліди ,

Ідуть вівчарі в надвечіря сюди ,

Із поля дівчата ,

З діброви – хлопята,-

І всі – до струмка , до води .

…Напийсь , причастися з його ясноти ,

Але перед тим , як в дорогу іти ,

Збагни його святість ,

Значимість і радість

Земної його доброти.

Якщо доторкнеться душі його спів

І скажеш про себе все те , що хотів,-

Хвала його водам!-

Ти душу природи

І сутність її зрозумів.

     1954.


Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
 


iv-ann    Date: Пн, 20.04.2015, 07:57 | Message # 158
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
134
Земля говорить , прихилися , відчуєш серце і полюбиш …

ГРИГОРІЙ   
КОВАЛЬ  


                      
* * *

У землі є серце –

Тільки сховане ,

Стук його ночами чуть мені .

А вона , дощами зацілована ,

Мрійно посміхається вві сні ;

В шумі трав розвихрених колишеться ,

Над степами лунко котить грім !..

Рідна земле ,

Мабуть , не надишусь я

Полиневим запахом твоїм .

Не напюсь краи в дібрових росяних ,

В синь небес твоїх не надивлюсь .

В котрий раз

Твоїм полям колосяним

Я в своїм коханні признаюсь .

Все , чим жив у цім краю калиновім ,

Що з дитячих днів в душі ношу :

Барви луків , поля ,

Шум ялиновий –

Я в слова пісень своїх впишу .

Серце , сповнись радістю-відрадою!

Чуєте ви , жури –журавлі?..

Іноколи бува – коханих зраджують ,

Лиш не можна зрадити землі .

Гей ви , далі , в мареві стуманені !

Рад я кожну квітку цілувать …

Бачу , вишні в убранні весняному

Вийшли теплі зливи зустрічать .

Лийся ж , небо , на лани нескошені !

Сповни дзвоном синій сон полів …

Я навіки в ці краї запрошений

Тополиним леготом гаїв ;

Шумом нив , що широко колишуться ,

В передзвоні пташок голоснім …

Рідна земле , мабуть не надишусь я

Полиновим запахом твоїм .

1957


Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
 


iv-ann    Date: Пн, 20.04.2015, 08:00 | Message # 159
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
134
Ми мріями , надіями живемо , якби у світі не вони , для чого
жити на землі …

ГРИГОРІЙ   КОВАЛЬ

 *  *  *

Мріє , має ,

Засинає

В дзвоні пташок зелен гай .

На сопілку коник грає …

Тихо , тихо ,

Не злякай .

Квітам вітер

Сльози витер ,

Сколихнулись : дзвін та дзень !

Через сито сонця ллється

В сині трави синій день .

Жарко , жарко …

Вітер хмарку

Через луки в степ поніс

І дощами

Над житами

 Розметав свої кіс .

Гай сміється ,

Колос гнеться ,

Дзвінко перепел десь бє

Й на ковадлі мого серця

Небу

Райдугу кує !

1959


Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
 


iv-ann    Date: Пн, 20.04.2015, 08:01 | Message # 160
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Друзі
 
Повідомлень:
134
Вітряки перемелюють зерно часу , який зберігається в душі …

ГРИГОРІЙ    КОВАЛЬ

ВІТРЯКИ

Де дзвонять достиглим зерном колоски
І сокіл на волі гуляє , -
В зажурі стоять на горі вітряки
І дивляться в поле безкрає .
Чого засмутились ?..
Про все ви мені ,
Як друзі старі , нагадали :
В полях цих дитинства зеленого дні
Пахучі вітри колихали .
На раз тут збирала нужда колоски
В надії на сонячну долю …
І сумно дивились тоді вітряки
На гони пожовклого поля .
Згадалося все , чим я марив і снив  ,
А може  , і ви пригадали
,
Як трактор уперше лани розбудив ,
Як межі плуги розорали ?
Хропли у напрузі стальні двигули ,
Аж серце тремтіло у грудях …
О , як ви шуміли в ту осінь , млини ,
Як радість світилась на людях !
А я вже мішки на лоток піддавав ,
Боліли і руки , і ноги …
- На світі , мій сину , -
Мірошник казав , -
Ніде нема хліба легкого .
Млиновеє коло розтерли роки ,
У праці розтратилась сила .
В задумі стоять на горі вітряки
І гріють натруджені крила .
Чого ж посмутилися , друзі мої ?
Чи , може , до давнього болю
Згадались пожежі , криваві бої
І злидні тяжкої неволі ?
В загравах жахтіла над краєм війна …
І повними смутку очима
Удови і сироти йшли до млина
І торби несли за плечима .
Мені ж тоді випали інші стежки :
Пішов я у спалахи бою .
І сумно махали крильми вітряки ,
Неначе прощались зі мною .
Тоді я збагнув , що земля ця німа ,
У вирвах , дротах-огорожах
У мене на світі єдина-одна ,
А іншої бути не може .
І ніс я її із кривавих атак ,
Щоб вирвать з пожежі і бою ,
Щоб знов колосилась в дозрілих житах ,
Не знаючи горя і болю .
…І ось я зустрів вас , мої земляки !
І радості стримать несила .
Як птиці , стоять на горі вітряки
І гріють обвітрені крила .
Привіть тобі , рідна моя сторона !
Із серця спадає тривога …
Знайоме село у садах порина ,
Прямує полями дорога .
І віє багатством засмаглих полів ,
Де злидні ходили з торбами .
Доріжки –стежки до старих вітряків
Давно заросли полинами.
І що ж вам , трудяки , тепер я скажу !
Нові підняли ми вітрила !..
Останнім , востаннє про вас я пишу ,
Про ваші поламані крила .
Та все ж – де б не був –
 Я прийду навесні
І ріним простором упюся ,
Згадаю буремні і радісні дні
І вам – до землі поклонюся.
1959


Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
 


форум сайту Анумо знову віршувать! » Поезія - це завжди неповторність » Вірші за тематикою » ВІРШІ ПОЕТІВ що не в "АНУМО" (ВІРШІ, ЯКІ СПОДОБАЛИСЬ НАМ.)
  • Сторінка 11 з 11
  • «
  • 1
  • 2
  • 9
  • 10
  • 11
Пошук:



 
     
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz