|
|
ВІРШІ ПОЕТІВ що не в "АНУМО"
| |
| iv-ann
♂
| Date: Сб, 04.04.2015, 18:17 | Message # 136 |
|
| Природа в світі найчистіша , а рідна земля – наймиліша .
СТЕПАН БАБІЙ
* * *
Зима вгорнула гори в сивий саван ,
І хоч війнуло кригою згори –
В підніжжі гір субтропіків держава
Здіймала уверх зелені
прапори .
Там сніг наліг на згорблені дерева ,
Мороз набив пекучі обручі ,
А тут для нього сила полуднева
Дала нечутно відсіч уночі .
То море – голубий акумулятор
Бурхливої енергії , тепла –
Тримає сніг ,-- на відстані сіяти ,
Сріблитись чистим полиском крила .
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Сб, 04.04.2015, 18:18 | Message # 137 |
|
| Красиві порівнянньочка й слова , треба повчитись щоб поезія
красивенька була .
РУСЛАН ЩУПЛАКЕВИЧ
***
Зацвіли черешні цвітом нетутешнім ,
Виграє на сонці голуба роса .
А за нами вишні у літа прийдешні
Молоком розлито … о , яка краса !
Білим цвітом віє у садах зелених ,
Світ парним цвітінням-молоком пропах .
Хилять в ніч тополі гомінкі антени ,
І сіда на сонце кароокий птах .
А весна весняно ризу зір скидає ,
Забілілим тілом в білизні цвіте …
Ах оте цвітіння , ну а надто в маї !
Достеменно казка – цей нагий шедевр.
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Пт, 10.04.2015, 19:41 | Message # 138 |
|
| Широка Україна , широкопольно вільна , із нею разом жити , і
боронить її !
ВАЛЕНТИН МИХАЙЛЮК
КАЛИНОВА ДОЛЯ
Калинонька – лебедонька ,
Чом засумувала ?
Мо , недоленька приспала
Та й цвіт обламала ?
Сліпий вітер порозносив
Листя по всім світі ,
Посивіли русі коси ,
Покрив іней віти.
Калинонька засмутилась
На своїм городі ,
Бо не всі дітки вклонились
Ясній її вроді .
Товариство занедбало
Соковиті грона ,
Гірку долю віщувала
Мачуха червона.
Покидали «куркулями»
Прадідові хати ,
Щоб піснями й мозолями
Рід свій звеличати.
Лікували тяжкі болі
Спільної недолі
Цвіт калини , блакить волі
І колосся в полі …
Морозенко посолодить , --
Гіркоти не буде !
Споконвіку рясно родить
Нам калина , люди .
І від Дону та до Сяну ,
У кожній родині
Красна ягода багряна
Світить Україні !
1992
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Пт, 10.04.2015, 19:43 | Message # 139 |
|
| Україна лише в серці , і ніхто не зможе стерти !
ВАЛЕНТИН МИХАЙЛЮК
ВОВЧИЙ ОСТРІВ
На окраєчку моря
Острів сосен вцілів ,
І стоїть в непокорі
Під ударом вітрів .
І тобі Україно ,
Збила душу до дна
І кривава година ,
І безкровна війна .
Вчишся в рідну оселю
Нести мови красу ,
Берегтись новоселів
Тих , що зраду несуть .
Розмірковуєш мовчки ,
Щоб впізнать манівець ,
Нащо ж островом вовчим
Звеш святий острівець ?
Щезло бабине літо ,
Буря гне комиші .
Майорить острівець той
На вершині душі .
Научає без крику ,
Через сльози і сміх :
Бережись безязиких
Побратимів своїх …
На окраєчку моря
Острів сосен вцілів ,
І стоїть в непокорі
Під ударом вітрів .
І тобі Україно ,
Збила душу до дна
І кривава година ,
І безкровна війна .
1992 р.
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Пт, 10.04.2015, 19:44 | Message # 140 |
|
| Усе ж наймиліша у світі , лише Україна мені , та треба її
зрозуміти , і це розуміння – в душі !
ВАЛЕНТИН МИХАЙЛЮК
РІДНА МОЯ ЗЕМЛЕ
Рідна моя земле , чом заголосила ?
Бурянами лютими заросла …
Це ж мене ти , земле , під серцем носила ,
Мені свою доленьку віддала .
Прокляни ж ти , земле , мене – душогуба ,
Зкамяніле серце моє розкрай .
Це ж я тебе , нене , віддавав на згубу ,
Бо пускав я злодія в рідний край .
Сипле тобі в очі пригорщами пилу ,
Щоб діток у присмерку не знайшла .
Точать чорні ночі
тебе , посивулі ,
Бо не памятаєш нікому зла .
І степом , і морем , білим світом цілим
Витає незаймана благодать.
Щоб народним горем , - сивим Чорнобилем –
Землякові серденько напувать .
Рідна моя земле , чом заголосила ?
Бурянами лютими заросла …
Нащо мене , земле , під серцем носила ,
Нащо мені доленьку віддала ?...
1989 р.
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Пт, 10.04.2015, 19:46 | Message # 141 |
|
| Читати книжечки треба в дитинстві ще багато , тільки ось
дітоньки читатоньки не хочуть …
СТЕПАН БАБІЙ
ДАЛЕКІ ОСТРОВИ
Островами дитинства
Відпливають книги Жюль Верна ,
І вже ніколи повертатись у повні таїн місцини ,
Ми дорослими стали
І надовго заполонені
Нагальними вимогами грізного віку ,
Ми припаяні руками до електродів ,
Приковані поглядами до пробірок , телеекранів …
І похапцем , на бігу , мов прісник ,
Ковтаємо підсмажений пиріг ,
Нас зустрічає ревом як динозавр ,
Розпалений стадіон ,
І ми повертаємо ,
Щоб знову сидіти до очамріння
Над чорним плетивом формул …
Нас не пригощають за невчитанність
Достоєвський , Толстой ,
Іронічно міряє з-під пенсне Чехов …
Але нам ніколи ,
Ми надовго заполонені
Нагальними вимогами грізного віку.
Даленіють чарівними островами
Романи Жюль Верна …
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Пт, 10.04.2015, 19:47 | Message # 142 |
|
| Квіти своєю чистістю задивлені у небо , де сонце і дощі ,
все переплетене в житті
ВОЛОДИМИР БАЗИЛЕВСЬКИЙ
* * *
«Високе все , а квіти щонайвище !» --
Так твердив той химерний чоловік ,
Що в грунт глевкий на ризькім кладовищі
Ввійшов , як у колодязь-первовік.
Та вознеслася мисль його над брами
Твердинь незнань і знань , як херувим ,
Що квіти – посередники між нами
І загадковим космосом німим …
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Пт, 10.04.2015, 19:48 | Message # 143 |
|
| Ми навчились складати лиш по своєму поезію свою , але вона
така різнонька буває …
НАТАЛЯ ДАВИДОВСЬКА
НАРОДЖЕНА У ГРУДНІ
І мерзле груддя , як чиясь огуда :
Хто ж так живе – не позапявши вікна ,
Так єретично ?
Заступися , грудню , хрещений батьку ,
Я – твоя кровинка .
Гаряча крапля – у корі ,
мов дзвоні ,
Протяжливо , до голосіння гіркну ,
І , ніби пробиваючись назовні ,
Чіпляюся за помертвілу гілку .
Як стогне дзвін !
А крапля в міжбережжі
Кори
Вже по-жіночому відверто ,
Оголено кричить , беззастережно :
«Цю гілку не чіпай –вона не мертва!»
Спізнілий крик , бо затремтить в остуді
Тоненька гілка , хрустко впавши долі :
Це нагота , народжена у грудні ,
Зіщулилась в чиїсь глухій долоні …
Це нагота , якою говорити училася до крові ,
День при дневі ,
Народжена у грудні ,
Непокрита ,
Сама в собі ,
Як дерево грудневе …
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Пт, 10.04.2015, 19:49 | Message # 144 |
|
| Здається що слово вже сказано про все , та завжди є щось
недомовлене
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
647
Маленький шлях – не для людей –
Для поглядів здаля –
Де пробіжать голоблі бджіл
Та возик мотиля .
Чи місто має десь його
Над муром камяним ?
Зітхну лил – бо мене ніхто
Не віз би шляхом тим .
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Вт, 14.04.2015, 18:52 | Message # 145 |
|
| Життя , життя , ясне й прекрасне , хоч часто ніч , а часто
сонце ясне .
ВІКТОР РАФАЛЬСЬКИЙ
ПІСНЯ ЖИТТЯ
Гей , життя , друже мій сонцеясний !
Міцно руку потисни мою .
Там , де посмішка твоя незгасна ,
І співаю там пісню свою .
Сонце сяє з висот піднебесся ,
І в блакиті дзвенить його спів .
Злився б з сонцем грайливим увесь я
І вогнем крізь життя пролетів.
Я крокую шляхами Вкраїни ,
Рідний вітер назустріч летить ,
І серпанком вгорі легкоплинним
Простяглася у безвість блакить .
Шир і далеч . О рідні простори !
Люди , люди , серця золоті !
Нездоланні у ганьбі покори .
Дерзновенні , красиві , прості.
Сяй , життя ! блисни всюди , де темно ,--
Я з тобою почав лиш іти .
Дай же руку мні ! я недаремно
Вибрав труга такого , як ти .
Ясноокеє , будем боротись !
Світ , я хочу , щоб сонцем сіяв .
А піду раптом в Царство Скорботи ,
Розійдемось красиво . Збрехав …
Нам розстатись ніяк не підходить , -
Смерть не висмокче з юности кров .
То для нас кожний день сонце сходить
І сідає за обрієм знов .
То для нас шелест ніжний симфоній ,
І Бетховена блиск увертюр ,
Шум гаїв і чарівність півоній , --
Все для наших бунтарських натур .
О життя ! мчиш ти ніби ракета ,
Кушачи всі загати підряд !
Мчиш прудкіше , ніж думка поета ,
І вируєш , немов водоспад.
Цею піснею , в сяйві незгаснім
Славлю волю і землю свою .
Я одною нокою в Сучаснім ,
А другою в Майбутнім стою .
Дай де , побратиме мій , руку !—
Нам з тобою ще йти та іти –
Чи у щасті , чи , може , на муку , --
Дай же руку і будьмо на «ти» !
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Вт, 14.04.2015, 18:53 | Message # 146 |
|
| Думки німі , коли не будуть в слові .
ВАСИЛЬ КУЙБІДА
* *
*
Цей тайнопис
Залишиться у невагомості
Замкненого простору книжки .
Рука перегорне
Щільно притиснену словами сторінку
І обірве коріння сну .
Та чи душа зрадіє думці ,
Що прокинеться ?
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Ср, 15.04.2015, 19:26 | Message # 147 |
|
| Поет який описує життя , продовжує себе в віршах
ВАСИЛЬ КУЙБІДА
Колись , як радість промине
І в серце тихо вступить смуток ,
Якось згадаєте мене
І ці от вірші – мій набуток.
Щоб мить розвіяти нудьги ,
Яка на вас раптово впала ,
Відьмете книгу віршів ви
І погортаєте недбало .
Як добре буде , далебі ,
Ніхто про неї не згадає :
Кажу , бо знаю по собі –
Лиш смуток вірша вимагає .
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Ср, 15.04.2015, 19:27 | Message # 148 |
|
| Із слів що на простори йдуть , продовжується людська путь
ВАСИЛЬ КУЙБІДА
* * *
… Але прийде безумний плач
Іще не виписаних літер –
Німі румовища невдач
Не обмине двозначний вітер .
До ніг обламаних калин ,
На шелесткі привялі трави
Пошпурить вигірклий полин
Непережитої ослави .
Щоб непрорізані вуста
Іще нестерпніше боліли.
Зі слів закапле гіркота
І стане снігом білим-білим.
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Ср, 15.04.2015, 19:28 | Message # 149 |
|
| Поет життям у світ говорить , про те що світ нам цей
готовить
ВАСИЛЬ КУЙБІДА
* * *
Настане час немовленого слова –
Безмежжя дух постане , як вівтар .
І в перестиглій тиші вечоровій
Уклякне мовчки втомлений звіздар .
Не одлетить примхлива загадковість .
У тьмянім світлі вирізьблених свіч
Нечитана читатиметься повість
Мовчазними очима зусібіч.
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Ср, 15.04.2015, 19:29 | Message # 150 |
|
| Природа дихає життям навколо , це воля жити , це житти вволю
.
ОЛЕСЬ ЛУПІЙ
* * *
Таємниче починалась днина :
Сонце стало в золотих полях ,
А блакитна світу половина
Піднялась , як загадковий птах .
Я стояв і дивувався втішно ,
Це ж таке буває тут щорік –
Горде небо воркувало ніжно ,
Поле гомоніло , як потік ,
Золотінь злилася із блакиттю , --
Поєднав їх сонця благовіст.
І здавалося тієї миті
--
Україна встала на весь зріст .
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
|
|
|
