Мова вірша піднесена, що підкреслює значущість втраченого. Але за високим стилем читається жива людська драма - про довіру, яку не виправдали, про дар, який не зберегли. На мою думку, у творі мова не просто про особисту драму, а роздум про відповідальність, про те, як людські слабкості руйнують плани. Центральна метафора - божественна місія, яку двоє мали виконати разом.
Ви чесно говорите про свої переживання: і про радість відкриттів на уроках, і про втому від важкої роботи, і про провини перед учнями. Особливо зворушливо звучать рядки з проханням пробачення – "пробач за зриви, школо, пробачте, діти". Це показує справжнього педагога, який не приховує своїх помилок. Вірш написаний з великою теплотою до дітей і професії. Фінал обнадійливий – ви обіцяєте залишитися в пам'яті учнів "у слові, у світлих снах".
Фінал вірша – це молитва і водночас обіцянка віддати все, що залишилось. "Сонцесяйні світанки" звучать як символ надії після темної ночі душі. Мотиви вірша завжди актуальні – пошук сенсу, боротьба з обставинами, надія на краще. Це щира сповідь зрілої людини, яка не втратила віри попри всі випробування.
Вірш торкається дуже тонких струн людської душі – того особливого зв'язку, коли люди відчувають глибоку спорідненість попри фізичну відстань. Вірш щирий і без зайвої патетики, така інтонація, на мою думку, найкраще передає глибину особистих переживань.
Ваш вірш - тонкий діалог між фронтом і домом, де кожна строфа розкриває глибину людської стійкості та болю... Але найгостріше звучить фінальне зізнання: солдати мовчать про правду, бо їхня мета - зберегти тишу вдома. До речі, героїзм часто криється не у подвигах, а в самотності, де людина лише із зброєю ділиться справжніми почуттями. На мою думку ця поезія про те, як ми говоримо про війну, коли слова завжди недостатні, але мовчання неможливе.
Дякую за проникливу поезію, яка оспівує не лише красу рідної землі, але й її духовну силу, здатність підтримувати, надихати та дарувати віру протягом усього життя людини і навіть за його межами. Образ землі - уособлення невичерпного джерела любові, мудрості та вічної пам'яті.
Мені здалося, що ваш вірш – це не лише згадування про найдорожчу людину у житті, а загалом розмова душі з минулим, сповнена світла, тепла та вічної вдячності. Також нагадування про те, що справжня любов не знає меж і часу.
У цьому вірші ви створили пронизливий контраст між красою весни і жахіттям війни. Перші рядки змальовують ідилічну картину "пелюсткового снігу", яка різко обривається усвідомленням того, що "на планеті гинуть діти". Ваш вірш вражає своєю емоційною відвертістю та вмінням поєднати красу природи з болісними реаліями сучасності...
Маєте рацію, що "паску будуть їсти всі". Великодній хліб стає потужним символом і як контраст між святістю та гріхом. У порівнянні з попередніми творами, цей вірш поглиблює складність морального вибору між прощенням і справедливістю, що ставить перед віруючими людьми воєнний час. Але й духовність не означає пасивності перед злом.
Початок "Три крапки, і ти, промовиш до мене слова" створює відчуття паузи, очікування, мовчазного діалогу між закоханими. Ви пропонуєте цікаву тезу про те, що вірші – це лише спроба "знаходити зміст у речах і думках", створювати нові сюжети, тоді як справжнє кохання існує в іншій площині – у невербальному просторі почуттів, дотиків і відданості.
Вразив особливо промовистим фінал, де ви стверджуєте про перевагу фізичного чуттєвого над словесним: "Лиш погляди, дотики, ніжність і відданість тіл..." Істинне кохання, як ви стверджуєте, проявляється через безпосередній досвід, а не через мовні конструкції.
Якщо я вірно зрозумів, то ваш вірш звучить як своєрідний маніфест проти надмірної романтизації почуттів, заклик до автентичності переживань, де справжні емоції цінуються вище за їх поетичне вираження. Може помиляюся, то радий буду прочитати ваш коментар.
Вірш сповнений турботи, ніжності та бажання принести щастя дорогій людині. "Бо Ти народжена для Щастя" звучить як своєрідний гімн коханій, підкреслюючи її цінність та місце у світі.
Загалом вірш вразив глибиною, щирістю, майстерністю і водночас простотою. Щодо майстерності, то відзначу, що звичайне чаювання тепер стало символом справжньої любові! А фінал: "Ще більше Тебе Люблю" дуже сильний. Дякую за вірш!
Скільки людей, у тому числі поетів, загинуло на війні у боротьбі з російською чумою! Тепер би не забути їх та їхній творчий доробок, щоб жили вони у нашій пам'яті...
Цей лінк - для публікації творів саме до вашої кетегорії (Петришин Іван), а вже потіи можете обрати ще й категорію за змістом вірша: http://virchi.pp.net.ua/publ/439-0-0-0-1
Ви опублікували вірш у 3 катеоріях: "Вірш-усмішка", "Вірші про мову" та "Історичні вірші". Щодо категорії "Вірш-усмішка", то усе правильно. А от про дві інші категорія, то на мою думку є невідповідність.
Історичні вірші - вірші про наше історичне минуле - події, думки тощо.
Вірші про мову - про нашу українську мову, рідну мову інших народів (або ті, які в Україні), окрім кацапської. Але коли пишеться діалектом, то одноково у цю категорію не варто розміщувати. Краще на особистій сторінці також опублікувати вірш.
Так на "Анумо..." для цього є окремий розділ сайту, який і називається "Новини":http://virchi.pp.net.ua/
А у новинах сайту, для прикладу є кагорія, яка точно підходить під ваші публікації із газет - "Новини та статті: суспільство, політика":http://virchi.pp.net.ua/news/1-0-3
Вірш "Хлопский вечир" ви опублікували у кагорії "Твори за тематикою" - "Вірші про мову". Але за змістом тут точно не вірш про мову. На мою думку варто було б віднести його до категорії "Вірш-усмішка" (http://virchi.pp.net.ua/publ/128) або "Вірші про спорт" (http://virchi.pp.net.ua/publ/328) і бажано опублікувати на вашій власній сторінці "Поети з США" - "Петришин Іван" - http://virchi.pp.net.ua/publ/439
Принаймні я відредагував ваш вірш та прибрав його із категорії "...про мову" та поставиви до вашої сторінки. Якщо у вас буде бажання додатково розмістити його у інших категоріях, що стосується саме змісту вірша, то відредагуйте. Дякую!!!
Добрий день! Цю публікацію ви розмістили у двох категоріях розділу "Твори за тематикою": "Життя" та "Громадянину".
Проте у даних категоріях розділу друкуються лише поетичні твори. У вас - новинна публікація. Тому надалі публікуйте подібні пости або у новинах сайту, або у каталозі "Проза", але у своїй кагорії - "Іван Петришин". Я дану публікацію відредагував і зробив так, як треба:
Щиро дякую, що висловили власну думку! Так, "Анумо..," тримається декількох його прихильниках і я безмежно вам, друзі вдячний! Чи щось у найближчий час зміниться? Навряд - поки війна, точно нічого. Чи будуть зміни потім? Так, якщо повернуся до редакційно-журналістської діяльності. Проте ще раз усім поетам і відвідувачам дякую!!!