Страх невідомості б’є по свідомості, Згадую зараз усі випадковості, І усвідомлюю в певній манірності: Все, що вже сталося – закономірності…
- маєте рацію! Усе закономірно, у тому числі й навіть про війну. Особисто ніколи б не міг подумати що буде війна та ставився поблажливо до усього російського та не помічав експансії і активного зросійщення....
Довгий час спілкувався з Володимиром Вакуленком - на першому сайті "Анумо..." (сторінка доступна зараз, на жаль, лише через ВПН) створив йому сторінку поезії. Я спостерігав, як з кожним роком зростає його поетична майстерність, він справжній патріот України. Дуже прикро, що так сталося - війна забирає кращих... ...хоч може станеться диво і живий буде наш ПОЕТ!
Так, не варто обходити коментарями цей вірш. Багато про що у ньому наводить на роздуми. А ще завдяки вашій поезії згадав рядки Романа Мазія: Усе минає, все тече - Вода у море, час - у простір А кожен день лиш сумнів тче І зрозуміти все не просто. ...
Ми вже пройшли ту часову межу, коли ще можна і варто було рашистам щось пояснювати. Нині вже все - хто не зрозумів, той не зрозуміє, тож і нащо витрачати сили і нерви...
Якщо чесно, то нині вона для мене не існує. Але, на жаль, я і досі змушений слухати і бачити іноді російське (здебільшого, це про музику часів СРСР - платівок українською одиниці). Але ця стаття не моя, це публікація для роздумів.
Так, є багато постатей, яких би не хотілося віддавати на поталу загарбникам. Але сьогодні, саме під час війни, варто визначатися. Щось "між" не може бути, бо так дамо можливість російській гидоті просочитися і знову почнеться скиглення про те, щоб не руйнувати "братні" зв'язки. Принаймні, поки. Далі, після Перемоги, розберемося
З огляду на війну, я особисто культуру московії для себе стер. Немає більше Пушкіна і Лєрмонтова і т.д. Бо мерзота, яка подекуди виховувалася на цих та багатьох інших культурних діячах росії тепер знищує Україну. Може наступні покоління будуть інакше робити. Але я для себе зробив вже вибір... У світі ще є такий величезний невивчений культурний пласт, що ну її, ту "культурну" расєю...
Думаю, що нині буде активізація творчості на тему війни, миру та, звісно, у персоналіях проти основного ідеолога та виконавця гібридної російсько-української війни (а нині слово "гібридний" можна і не вживати), такого собі гітлера-гімлера, - путіна. І це добре, бо література повинна морально підкріплювати дух українського населення та армії
А я, після прочитаного, згадав пісню "Виноградная косточка" у виконанні Кікабідзе. Навіть знайшов її в Ютубі й щойно переглянув. Гарна... Усе добре, коли є комусь іти вашими стежками...
Після "...а я щасливий - бути разом..." читати цей вірш було дивно, бо мені здавалося, що на такому емоційному піднесенні лірика ще буде як мінімум протягом місяця
Як кажуть, ми вже давно не ті, але солов'їна пісня, подекуди, крім умиротворіння ятрить душу, адже нагадує, що не повернеться вже ані дитинство, ані юність...
За десять хвилин до завершення Дня закоханих, але я встиг прочитати! Який оптимістичний меседж на одвічну тему - кохання. Разом з тим у творі гарно так замішали нинішню діджиталізацію, що не заважає почуттям