Це Ваше право, але ж чому Ви не читали перед реєстрацією на сайті правила? Там є посилання на регламент публікацій... Ось лінк на правила, а ось лінк на статтю про регламент публікацій (це саме про кількість на тиждень віршів та результати обговорення цього питання). Ознайомтесь, бо може ще будуть якісь питання, а ви скажете, що проти того чи іншого на "Анумо..."
Так ніби ж обговорювали тут, що 18го ви опублікували декілька віршів і цього тижня вже не будете друкувати. Ви погодилися, але таки опублікували ще два...
Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "Хай палають").
Навіть у найкращих місцях душа тягнеться до рідної землі. Війна змусила людей залишити домівки, але серце залишається прив'язане до України. Вірш схожий на голос української діаспори воєнного часу.
А й справді - мовчання може стати спілкуванням, якби це не парадоксально було. Та й найменший дотик може викликати "тисячі мурах". Там може бути, коли закоханий!
Молитовний вірш про духовний шлях з проханням показати дорогу до Бога іншим. А останній абзац, то є прекрасне звернення-побажання: Навіки щоб з Богом, поєдналися люди Й порядна прийшла, прекрасна любов. Робімо щоб лунало Боже слово всюди! Й більше ніколи, не проливалася кров.
18го ви опублікували, якщо не помиляюся", 4 вірші, ще один - сьогодні. Цього тижня твори бажано не друкувати, бо за тиждень діє рекомендаційний ліміт, щоб інші користувачі встигли прочитати та і розмістити також власні твори
Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними стоїть страшний досвід війни...
Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!). Ви створили справжню казку про домашнього ласуна. Читаєш і одразу уявляєш цього пухнастого розбишаку, що господарює в холодильнику. Мабуть, після всіх тих важких віршів про навколишнє ваша душа просила чогось світлого і доброго, так? Єнот тут як символ простого домашнього щастя, коли найбільша проблема - це з'їдене варення. Дуже тепло написано!
Вірш документує накопичену історичну травму народу. Це не просто емоційний вибух, а підсумок століть гноблення. Ви не приховує свого гніву - і маєте на це право після всього пережитого, як і всі українці...
Пронизливий вірш про жахи нічної атаки, що розкриває глибину травми людей, їхню лють на російського фашиста-окупанта-ката та значимість Києва як серця нації, яке ворог намагається вбити.
Відчувається, що питання не повсякденне - обставини змушують думати про від'їзд. Але серце кричить проти. про тих, хто навіть у найважчі часи не може покинути Батьківщину. Така вірність землі предків дорогого варта.
Точно підмітили - "сусід спостерігає, бо не їх вбивають". Поки горить не в їхньому дворі, можна спокійно дивитись збоку, а ще болісна правда про егоїзм міжнародної політики.
Вірш про те, як любов може зробити людину безпорадною. Відверто, правдиво. Якщо чесно, то це про жіночу жертовність, але іноді з межуванням з мазохізмом. Терпінню може прийти кінець, але, подекуди кінець життю жінки від садиста (це коли образи теплять не лише словесні, а й тілесні є ушкодження).