Погоджуюся з думкою , пані Катерини Трохи наліплено. Початок
Я найбільше за все люблю сосни і зорі, А вже потім берези, а потім – людей,
Граціозний. Видно, що вірш завітав згори. Але, оцим не зовсім поетичним порівнянням:
І залипнути в світ, ніби муха у клей.
істотно політ вірша приземлюється.
А задум чудовий і дух творчості у вірші присутній. А реалізація і форми речі, які поправляються і вдосконалюються. Хоча їм теж варто приділяти належну увагу, якщо твір виносити у світ, для читача.
А натхнення час - цей час святий, в цей час душа моя літає, Вгорі, в блаженному розмаї. І слуха голос неземний І чує те, чого другий, В це й час душею не вчуває.