Чи знаєш, що ото за біль, коли немов туге мотуззя впивається у тіло (душу)? А маєш, бо ми всі такі, ув'язнені у світорусі...
Якщо не спалить тиші зній, то роздере крикливий вибух! Болить "зроби", болить "не смій"... І плач на похороні мрій заллє собою смерті кригу, але не подолає, ні. Чи станеться вона водою? Тоді... Тоді не буде болю...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
virchi: Навіть у найкращих місцях душа тягнеться до рідної землі. Війна змусила людей залишити домівки, але серце залишається прив'язане до України. Вірш схожий на голос української діаспори воєнно
у Вас 
1
ще раз дякую