Я погоджуюся з Вашими думками і переживаннями, але скажу Вам словами віршика, якого вчила ще в школі. Почекайте, діти, дайте тільки строк , буде вам сопілка, буде і свисток... Для того, щоб щось розбити чи поламати, багато часу не треба, а от склеїти чи відремонтувати ой, як довго і непросто... Натхнення!
Дуже Вам дякую, п. Іване, за таку аргументовану і доступну інформацію. У мене, як і у Вас стоїть ще роторний лічильник, але й по ньому ми можемо платити тільки за те, що бере газова плита, бо обігріваємо будинок дровами і вугіллям. Вийшло так; тягнулися, заощаджували, щоб провести газ, надіялися на краще, а тепер із тих копійок знову тягнемось, щоб купити дрова і вугілля. Україна зараз стоїть на роздоріжжі, або вона переборе всю нечисть і піде далі, або так і залишиться коло розбитого корита. Ті українці, яким до 50, вони ще можуть і повинні гуртуватися, боротися, добиватися, а що можемо ми пенсіонери, яким під 70 і більше, хіба що словом, але того замало, тут треба діяти і радикально.
Мені дуже сподобалася, можна сказати, притча, але я побачила маленьку розбіжність. Ось дивіться: Якщо в закінченні - "Допоки правда ще говорить, Цей світ стоятиме віки." То, значить правда повинна не замовкати на протязі всього вірша, а у Вас вона - "Вона від горя заніміла, Від кривди, зради і образ." Може, краще буде, як вона не заніміє, не дивлячись на всі кривди і образи, бо і сьогодні вона гонена, але все ж не мовчить, а знаходить своїх правдолюбів. З повагою. Натхнення!