Зажурилася Країна, небо вже над нами,
Плаче наче та дівчина, гіркими сльозами.
Що ж ми люди дорогенькі нищимо Країну?
Панували, будували, а знайшли руїну.
У вогні Донбас палає…, Крим – і той забрали!
Україну нашу рідну, всю окупували.
Скільки ж можна дозволяти Неньку розпинати,
Ми, що в тирі, українці, щоби не стріляти?
Де ж та гідність дорогенькі, де козацька воля?
Так ніколи не всміхнеться нам щаслива доля.
Обирали та обрали…, брехунів до влади,
Ще не бачили ніколи ми, такої зради.
На війну не йдуть та діток своїх не пускають,
Нехай щирі українці краще загибають.
Були б в «пеклі» їхні діти, вже б війна скінчилась
І Країна наша рідна може б не журилась.
Так не можна далі жити, треба щось міняти,
Бо ще трохи і вже нічим буде панувати.
Любі мої українці: «Прокидайтесь швидко,
Адже з цими «хазяями», жити дуже гірко».
Я погоджуюся з Вашими думками і переживаннями, але скажу Вам словами віршика, якого вчила ще в школі. Почекайте, діти, дайте тільки строк , буде вам сопілка, буде і свисток... Для того, щоб щось розбити чи поламати, багато часу не треба, а от склеїти чи відремонтувати ой, як довго і непросто... Натхнення!
Дякую за відгук та думки! Зараз мова іде про Країну, про окуповану територію, про життя хлопців на передовій, які кожен день гинуть через зрадників, які при владі і які забороняють хлопцям стріляти у відповідь. Про договори з Росією... Людські життя це не сопілки та свистки... і чекати тут вже немає чого, бо втратимо всіх патріотів та Країну.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
