Відгоріла природа згарищем, На деревах листя відшуміли. Для них стала земля пристанищем, Білим пухом летять заметілі. Тишиною лягає білою, Сніг кохання пухкий, невагомий. Перший раз і поки не сміливий, Але чомусь до болі знайомий.
Була ця зустріч у кафе,І знову сни хвилюють душу.З тобою ми одні уже,І не забути це я мушу. Своїграв саксофон пісні,І музика звучала в серці.Тебе зустрів я навесні,І мабуть закохався вперше. Тепер лиш спогади живуть,І щастя не вернеться знову.Хмаринки по вітру пливуть,І я один іду додому… Вірш сподобався, таке воно життя. Головне робити так, щоб потім були лише приємні спогади!
особистість це одне а особистим це інше. І я нікого не виправдовував, а вказав причини які спонукали автора написати такий вірш. Що найпрекрасніше у світі - це життя! І будуть завжди питання, а відповіді не буде!
моє бачення таке, що кожен має свою думку в розумінні написаного, в строках автора переплітаються історія радянського союзу і нинішня, що змінилось а нічого, ми як жили рабами так і живемо. Не кидайте в мене шапками бо воно так і є. Нема у нас рівних можливостей, по у цьому світі правят гроші, тому і з'являються такі вірші. Ті хто вірить у бога, а що при союзі не вірили, як для мене все це повинно бути особистим. Система стара лишилась, от що потрібно міняти! А вот так як вам? Бурмочи маячню монотонну - перечитуй молитву ЗЕМНУ. автор, смягчив би і може не такі були виводи Прагни впасти замріяно й сонно У ЧЕРВОНУ помпезну труну. (с)
Виходить, що наше життя - це боротьба за правильний вибір, і яким він буде, такий і буде результат. Тому у цей світ ми з’являємося вільними, але як завжди залежними від обставин… Про вірш все правильно написала пані Катерина!
в цей світ ми приходим вільними, і кожен має правло на свою країну мрій. Остання строчка супер!!!! , неважливо скільки років, коли душа лишається молодою!!! сподобався вірш