дякую за розуміння...Пережила день коли моєму молодшому синочкові повинно б було виповнитися 18-ть..пригадала всі ті страшні дні в хірургіях та реанімаціях...до сьогодні двояке відчуття - і що все спробувала зробити щоб спасти його від смерті, а з іншої стороги гложе душа, що всі ті дні був не в моїх обіймах а чужі руки в реанімації його й переодягали й годували..хоча й моїм молоком...Тому всі ці слова й так складається що кожного року в ці дні пишу своєму Степанкові, розмовляючи таким чином з ним
стародані греки вважали, що СМЕРТЬ на ПІКУ СЛАВИ - найбільший ДАР НЕБЕС...будемо схилятися й ми до такої точки зору!! Небеса забирають КРАЩИХ! ВІЧНА ПАМЯТЬ та ВІЧНИЙ СПОКІЙ нашому Андрійкові!...бо ж плачемо ми насправді не за тим, кого втрачаємо, а НАД СОБОЮ БЕЗ НЬОГО! мої співчуття всім тим, хто відчуває ВЕЛИКУ ВТРАТУ!
дякую, та я не старе й далеко не самотнє й слава Богу не хворе...разом з тим для псевдо-друзів вирішила що тепер такою лише буду й "мать ТЕРЕЗУ" в собі доведеться просто вбити нарешті, щоб жити для себе!!
Нехай у Св.Миколая знайдеться достатньо гостинців щоб всі мрії, бажання й сподівання здійснилися й було у всіх мирне небо над головою й рідна земля під ногами!!
саме так...пишеться те що в душі...та поки що на яку б тему не писалося та все одно не здатна душа вирватися з того оцепеніння, що пережито..і що вже назавжди закарбувалося в серці