відцвітають яблуні в саду, я сюди вже більше не прийду, і, мабУть,і через 10 років, я згадаю, як червонощокі обпадали, перебиті градом, ми були маленькі й щиро раді, що упало яблуко на землю...
а тепер сама вже сивокоса, як та яблунька, прибита ледь морозом, заглядаю, щоб кудись подіти спогади про яблука побиті....
А край той незабутньо краси, там молодість панує і весни, здається, там не знають, що кінець... дитиство шлях в початок і вінець природно натури із добра, а потім шлях із волокна прегрубого чи шовку, не пізнать...
Мамо! Де твої дороги? Так пізнати хочу, часто до знемоги... Перейти б ті грані, та не наша сила, рідна моя неню, щира і красива... Перейшла за обрій...
вибачаюсь, але не можу відправити коменти, дякую, що відгукнулись, надіюсь, пізнішевідповім. всіх вітаю зі святом, любові і натхнення, затишку сімейного та духовного))
Тільки зараз мала змогу прослухати. Гарно.Одна справа читати і сприймати, інша, слухаючи, розуміти ритмічне бачення автора (я тут не кажу про Ваші здібності до художнього читання!!!!)
а оцінка не ставиться чомусь знову, але я згадаю)))