Щось ми ледь не хором розпочали про закінчення ери тьми й початок світанку. Чи це новорічні близькі свята так діють, чи, може, дійсно, стануться в державі й нашому житті якісь зміни на краще. Хороший вірш, пані Наталю.
Дійсно, пані Катерино, Ваші думки переплітаються, як Ви зауважили з темою мого останнього вірша. Дещо по-іншому подані, але закінчення майже в унісон. Гарно написали.
Я чомусь не відгадав без підказки. Певно, збило те, що в родовому відмінку. Але загадка гарненька, а що відгадується не з першого разу, то тим і цікавіша.
Спершу завважив, що останній катрен не збігається по ритміці з іншими, як за недолік. А потім визріла думка, що так воно й повинно бути, адже світ, котрий випав, як Ви пишете, "для мене", дійсно, відрізніється від того, що пішов. А як міняється світ, зміна у вірші нібито підкреслює це.
Сподобалося. Побажаннями того, чого ми часто в життєвій гонитві не помічаємо, а це і є, по великому рахунку, сутністю нашого житття. Варто лишень навчитися дарувати його собі й тим, хто поряд. А от слово "ставні" явно російське, по-українськи - "віконниці". Тільки от як його виправити при існуючій римі - не знаю.
Відповідаю відразу двом рецензентам, бо в них приблизно однакові рецензії - що сумно. Буду, мабуть, доопрацьовувати вірш, бо мав на увазі зовсім не сум, а одвічну нашу ходу, де ми набиваємо чимало гуль, губимо не одну пару чобіт, шукаючи свою мрію, а мрія, виявляється, якраз у тій ході, у вічному нашому русі по життю, вічному пошуку. Треба доопрацювати, аби наголос зробити на ході, а не сумуванні. А вантажиться так недолуго сам не знаю чого, потрібно, напевно, буде, набирати вірш в ручному режимі, бо через копіювання чомусь зміщує рядки в прозову форму. Дякую за увагу, шановні.
Прекрасний дитячий новорічний віршик. Так і хочеться його прочитати діткам. От тільки в останній фразу "Новорічний кругом дух" я б слово "кругом" змінив би на "всюди", бо наголос там стоїть так, що слово "кругОм" читається як "крУгом", а це зовсім інше слово по змісту.
Поетично красивий твір. Тільки в словосполученні "так й не дістатись" літеру "к " у слові "так" вартувало б опустити. Зміст від цього не постраждає, а вимова поліпшиться.
Істинна правда про нинішній пропагандистський світ з вірою в рідну змлю й державу. Гарно й образно. Але в словах "збери" й "подай" на початку рядка дійсно гуляють наголоси. Та й фразу "завжди вміла заціпити зуби" варто перебудувати, як "завжди вміла ти зціпити зуби", бо слова "заціпити" і "зціпити" мають дещо різні функціональні значення.
Вірш образний і дуже тонко передає відчуття невмолимої набридливої сльоти. Але страждає розмірність, і це дещо псує враження. Також Ви відмітили для роз'яснення слово "калабаня", хоча воно й так зрозуміле й літературне. А от у фразі "долонь сховалась в теплім рукаві" слово "долонь" вийшло чимось на зразок переспіву українського "долоня" на російський лад - "ладонь". Хоча можна було б висловитися більш літературно "долоня в сховку в теплім рукаві". Також фраза "та далеченько ще іти домів". Я розумію, що малося на увазі "додому", напевно, це є чимось на зразок місцевого діалекту, та й риму треба ж було дотримати, але звучить не дуже, ніби симбіоз російського "домой" з українською говіркою.
Гарна замальовочка ранкового села. Ніби пірнаєш у весну. Єдине, що змінив би, то це фразу "хмарки продовжили свій дрейф". Подав би, як "у хмарок - нескінченний дрейф", бо хмари на небі, дійсно, ніколи не зупиняються, тож і не можуть продовжувати дрейф, вони його здійснюють постійно.
Відносно пітьми сьогоденної, то в мене особисто враження, що ми в ній знаходилися постійно. І тільки допіру починаємо визирати. Несміливо так, в півока, та все ж... А злиденність, то це поняття досить відносне. Якщо згадати 30-ті роки минулого століття, то ми всі ледь не пани. Навіть гріх скаржитися. Хіба на здоров'я. Але то вже, як це не цинічно звучить, особиста справа кожного і від довколишнього добробуту не завжди й залежить. Ну, й на владу нарікати варто постійно. По-перше, аби не задирала носа, по-друге, аби ніколи не забувати, що вона живе так, як ми їй даємо жити. Бачите, скільки думок збурив Ваш вірш. Отже, вартий того, аби його чиати й перечмитувати.
Відчуття сирості бліндажів під побитими кулями морозами ніби витає в повітрі при прочитанні вірша. Образний, відчуттєвий твір. Але слово "мгла" замініть на "мла". Бо русизм у цьому вірші якраз дуже недоречний.
Від старості, звісно, нікуди не дітися, хіба туди, куди йдуть, буває, й молодими, але звідкіля немає вороття. Маємо прожити те, що нам відміряно. І пронести душу. Щоб вона не зсутулилася. Гарний Ваш вірш, зачепив. Дякую.