Я погоджуюся, пані Катерино, з Вашим потрактуванням даного вірша, як жінки. Але залишу таким, як є, з точки зору чоловіка. Так що обидва варіанти мають право на існування в залежності від точки зору.
Дякую всім за мудрі коментарі. Вони примушують задуматися. А відносно думки, що життя пролітають із невідання в небуття, то малося на увазі, що вони не те що не залишають по собі дітей, сад чи інші справи земні, а про те, що з часом імена більшості стираються з людської памяті.
"Не можна залишати на колись", напевно, й свою душу, бо саме що не є найприкріше в житті - це спізнитися зі своїм серцем. Коли воно починає гукати в порожнечу. Гарний вірш, провокує до роздумів про найбільший подарунок Бога людині - кохання.
Певно, пані Наталю, ці "купи гною" вже всіх дістали. Тільки "купи гною" вимести важко. Треба брати вила та викидати. Хоча не важливо, як про це сказано, важливо, що думка одна - треба врешті-решт щось у країні змінювати.