Дійсно, пані Катерино, ми в масштабах Всесвіту є чимось на зразок мікрона, але коли зблизька - то в кожному з нас вирує свій всесвіт. Дякую за мудрі думки й увагу.
Воно в кожного, звісно, свої відчуття. Бо в мене хурделиці викликають не журбу, а прямо райдужний настрій від нескінченно-білої краси за вікном. Хоча суть не у відчуттях, а в поетичності. І тут усе гаразд.
Воно, як по природі, то до 20 березня ще зима, а те, що ми вже вигадали собі весну, природу, як нині кажуть, "не колише". Та це жарти, а вірш гарний. Хіба "далебі" навряд чи римується з "небі", бо наголоси категорично не співпадають.
В даному випадку, пані Катерино, мається на увазі одна верба, як уособлення однієї жінки, тому варіант у множині навряд чи підійде. Хоча, коли б не це, таке формулювання звучало б краще.