"Не можна залишати на колись", напевно, й свою душу, бо саме що не є найприкріше в житті - це спізнитися зі своїм серцем. Коли воно починає гукати в порожнечу. Гарний вірш, провокує до роздумів про найбільший подарунок Бога людині - кохання.
Нічого "Не можна залишати на "колись", бо життя наше ціниться тільки "тут" і "зараз", бо "вчора" - уже нема, а "завтра"- може і не настати. "незбагниме"- незбагнене.
Дякую. Читаю у Вадима Крищенка, у вірші "На Піскарьовському кладовищі": Кам,яніє душа, І туманиться зір... Лише голос - як поклик до бою. Ти збагни Незбагниме іще до сих пір - Силу стійкості Та безмір болю.....
Раз Крищенку можна використовувати "незбагниме", то і я, можна, хоч один раз, пані Катерино? Чи ви проти?
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Це зізнання у пристрасті, що торкається глибин душі. Але розуміємо, що відповіді на "і впевнено знати, що хочеш взаємно мене обіймати" поки немає...
virchi: Пронизливий вірш про жахи нічної атаки, що розкриває глибину травми людей, їхню лють на російського фашиста-окупанта-ката та значимість Києва як серця нації, яке ворог намагається вбити.
virchi: Відчувається, що питання не повсякденне - обставини змушують думати про від'їзд. Але серце кричить проти. про тих, хто навіть у найважчі часи не може покинути Батьківщину. Така вірність зем
у Вас 
0
