Погоджуюся, пані Катерино. Хіба щодо останньої строфи маю застереження. Суто по змісту. Бо вже народ за століття стільки разів складав владу в бутерброд, що й не злічити, а правди так і не знайшов. Певно, правда десь у людських душах. Не знайдуть її там, не змінять суспільні орієнтири в житті, будемо складати всіх у бутерброди аж до крові на пальцях та самому бутерброді, а правди знайти не зможемо.
Попри деякі технічні хиби вірша оцінюю його високо, бо в ньому не стільки пишеться скільки щемить. Техніка технікою, а душа душею. І душа - вище. А туг вона у Вас не тільки між слів та літер, вона, здається, на весь монітор, з якого читаю текст і заливає всю кімнату. Великим щемом. І стає сумно. Не тому, що душі багато, тому,що несправедливості в світі більше, ніж душі в людині. На превеликий жаль.
Полини, пані Катерино, різні бувають. Іноді справжні, іноді символічні, іноді образні, а іноді й солодкі, це коли вони в згадках про кохання. Полини, як і люди, бувають різними, не дивлячись, що в біології рахуються одним видом. Теж певною мірою жартую, бо загалом дякую за увагу. З повагою М.Н.
Як на мене, Ви дещо підмінили поняття, бо повірити іншій людині не завжди означає зрадити Бога. Навіть коли людина тебе обдурила. Зрадити Бога - це піти проти своєї совісті, а бути обманутим - це швидше гріх того, хто бреше, а не того, хто вірить. Бо Біблія закликає любити ближнього, а довіра якраз і є однією зі складових тієї любові.