Дякую за коментар! Борю, написано з натури. Повністю. Приблизно за півроку до смерті розмовляла з цією старенькою про життя-буття. Оця розмова і лягла в основу твору. ***Щасти!
Коли мені було дев'ять років, наша сім'я перейшла жити в новий будинок. Там була справжня російська піч з лежанкою. На цій печі я дуже любила читати книжки. Та й часто спала там. Ноги мої завжди були біля виходу з лежанки. А одного разу я заснула не так, як завжди, а головою до виходу. Вночі проснулася, і намагаючись злізти з печі, наткнулась на стіну. Адже ж вона повинна бути в протилежній стороні. Я вся облилася холодним потом. Мені здалося, що мене замурували. Я закричала. Яким було моє здивування, коли я побачила за спиною світло і свого батька, який стурбовано запитав, що трапилось. Ось така історія. Так що все вірно. Лягати треба завжди в одному положенні.
Приємний, оптимістичний вірш про дивовижний день у грудні. Ось в оцьому рядку щось не так: "Що далі вже руш". А грдунь в цьому році і справді дивовижний! Дякую Вам за вірш! Хай щастить!